Позареалізаційні доходи - це доходи від часткової участі у спільних підприємствах, від здачі майна в оренду, дивіденди, відсотки, доходи за акціями, облігаціями та іншими цінними паперами, які належать підприємству, і компенсації у вигляді економічних санкцій.

Прибуток, що залишається після сплати податків та інших платежів у бюджет, - це чистий прибуток підприємства. Частина чистого прибутку передається у власність членів трудового колективу і може бути виплачена їм у вигляді акцій. За акціями кожний працівник одержує відсотки (дивіденди).

Прибуток виконує три функції: 1) синтетичної вартісної оцінки ефективності затрат праці, яка характеризує кінцевий узагальнюючий результат, одержаний у результаті синтезу (з'єднання) елементів затрат праці і виробництва; 2) розподільну; 3) стимулюючу. Ці функції випливають із суті прибутку й економічно взаємопов'язані між собою.

Норма прибутку. Норма рентабельності

Для визначення ефективності поточних витрат підприємства на виробництво продукції (робіт, послуг) застосовують показник норми прибутку (ГГ).

З 1 січня 1991р. як розрахунковий показник застосовується не товарна продукція, а реалізована. Тому маса прибутку від реалізації визначається як різниця між обсягом реалізованої продукції (без податку з обороту) і повною собівартістю реалізованої продукції (затрати на виробництво і реалізацію). З 1993 р. замість податку з обороту використовується показник податку на додану вартість і акцизи.

Однак про ефективність виробництва лише за масою і нормою прибутку судити не можна. Потрібно враховувати систему інтенсивних факторів, які впливають на рух прибутку. Це:

1) зростання продуктивності праці як результат економії живої та вречевленої праці;

2) зниження собівартості;

3) якість продукції (роботи, послуг);

4) фондовіддача, тобто ефективність використання виробничих фондів.

Тому ефективність підприємства більшою мірою характеризує узагальнюючий показник - рівень рентабельності. Рентабельність - це кількісна визначеність відношення балансового прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і нормативних оборотних фондів.

Якісна визначеність рентабельності - це відносини між підприємством і державою з ефективного використання фондів і розподілу прибутку. Неефективна податкова політика, кризовий стан економіки призвели до того, що сьогодні зарплата становить 20%, а то і 3-5% обсягу виробленого продукту. Тому справедливими є вимоги підняти цю частку до 65%. Адже за методикою 00Н на зарплату повинно відраховуватися 70% прибутку.

Таким чином, з метою посилення стимулюючої ролі прибутку в поліпшенні використання живої праці, підвищенні її продуктивності необхідно збільшити частку прибутку підприємств, яка використовується на доходи працівників.

Принципи розподілу валового доходу і прибутку

Виходячи з економічної природи прибутку, його розподіл є складовою частиною загальної системи розподілу сукупного суспільного продукту і чистого продукту. Прибуток має забезпечити підприємство власними коштами для розширення виробничих фондів, стимулювати підвищення ефективності виробництва та формування централізованого грошового фонду. Від досконалості форм і методів розподілу прибутку залежить заінтересованість підприємств та окремих працівників у постійному зростанні й удосконаленні виробництва та підвищенні його ефективності. Саме прибуток є основним джерелом матеріального заохочення працівників підприємств, власників акцій, підприємців і менеджерів.

В умовах ринку механізм розподілу прибутку має велике значення. У ньому відображається ефективність господарської діяльності; від нього залежить дієвість господарської самостійності й самофінансування. Ринок зумовлює докорінну зміну механізму розподілу доходів. Волюнтаристський розподіл і перерозподіл доходів підприємств деформували інтереси працюючих, породили їхнє утриманське ставлення до результатів виробництва, що стало однією з і причин глибокої економічної кризи. Так, за умов господарського розрахунку колективи підприємств могли вибирати один із двох принципів розподілу одержаного прибутку і валового доходу, але з дозволу вищого органу. Перший заснований на нормативному розподілі прибутку. З виручки від реалізації продукції підприємство компенсувало матеріальні затрати, амортизаційні відрахування, і за нормативом по відношенню до чистої продукції (розробленим вищестоящим органом) формувався фонд заробітної плати. Із загального прибутку, який утворювався після цього, згідно з встановленими зверху нормативами здійснювалися плата за ресурси та фонди, відрахування в бюджет і вищестоящим органам, виплата певного відсотка за кредит. Залишкова частина прибутку використовувалася на формування фондів економічного стимулювання (за нормативами) - розвитку виробництва, науки й техніки, соціального розвитку, матеріального заохочення.

Другий принцип на відміну від першого базувався на нормативному розподілі валового доходу. Тут початковим, базовим був валовий доход, який утворювався після відшкодування з виручки від реалізації продукції матеріальних затрат. З валового доходу здійснювалися всі розрахунки за нормативами зверху: плата за фонди, ресурси; відрахування у бюджет і вищестоящому органу; відсоток за кредит. Залишкова сума утворювала госпрозрахунковий доход підприємства. З нього формувалися за нормативами фонди - розвитку виробництва, науки й техніки, соціального розвитку. Єдиний фонд оплати праці (замість самостійних фондів зарплати і матеріального заохочення) утворювався як залишок госпрозрахункового доходу підприємства. Слід зазначити, що адміністративно-командна система управління економікою призвела до формального впровадження цих принципів у життя. Розподіл прибутку й валового доходу за різними нормативами з центру ще більше зміцнив державну власність, звузив можливість участі трудових колективів у ефективному її використанні.

Входження підприємств у ринкові відносини вимагає докорінної зміни механізму розподілу доходів відповідно до нових умов ринкового господарювання. За цих умов виникла потреба ввести єдину систему взаємовідносин підприємств з державним бюджетом, відмовитися від багатоканальної системи платежів і встановити єдиний норматив відрахувань від прибутку в держбюджет. Так, до 01.01.1997 р. згідно