Курсова робота
Земельна реформа в Україні
ПЛАН
ВСТУП
Сільське господарство як специфічна галузь національної економіки.
Основні проблеми розвитку сільського господарства в Україні.
Необхідність реформування сільського господарства в Україні з урахуванням світового досвіду розвинутих країн.
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
У кожній державі, в будь-якому суспільстві сільське госпо-дарство є життєво необхідною галуззю народного господарства, оскільки зачіпає інтереси буквально кожної людини. Адже нині понад 80 % фонду споживання формується за рахунок продукції сільського господарства. Тому виробництво її є найпершою умо-вою існування людства.
Однак для України, яка стала на шлях ринкової економіки, сільське господарство має особливо велике значення тому, що воно є однією з найбільших галузей народного господарства. Про це свідчить ряд важливих макроекономічних параметрів. Найваж-ливішим серед них є частка сільського господарства у валовому внутрішньому продукті держави (ВВП). У 1990 р. вона становила 24,4 %. За роки економічної кризи вказаний параметр почав зни-жуватися і вже у 1993 р. складав 21,5 %, у 1995 р. — 13,4, в 1999р. — 12,8%. Таке істотне зниження внеску галузі у ство-рення ВВП пояснюється переважно ціновим фактором.
Про місце галузі в економіці країни засвідчує і той факт, що на початок 2001 р. сільське населення України становило 15,8 млн. чоловік, або 32 % від загальної кількості населення. В сільському господарстві зайнято 4,9 млн. чоловік, тобто 23,0 % від усіх зайнятих. Споживачі зараз витрачають переважну частку своїх доходів на придбання продуктів харчування і товарів ши-рокого вжитку, виготовлених із сільськогосподарської сировини.
Сільське господарство відіграє винятково важливу роль як ка-талізатор розвитку ринкової економіки. Ринкова економіка — це одне з найвидатніших досягнень світової цивілізації, це природне середовище людства і взаємодії товаровиробників, середовище, якому притаманні певний порядок і саморегуляція завдяки дії ос-новного закону — попиту і пропозиції. В становленні ринкової економіки України ця галузь, враховуючи її масштаби, може віді-грати (і вже частково відіграє) виключно важливу роль завдяки своїм специфічним властивостям:
1. Сільське господарство є висококонкурентною галуззю, ос-кільки в ній діє багато незалежних підприємств, що виробляють переважно ті самі товари. Досить сказати, що в 2000 р. налічувалося 6761 господарське товариство, 3325 сільськогосподарсь-ких виробничих кооперативів, 2901 приватне (приватно-орендне) підприємство, 38,4 тис. селянських (фермерських) господарств. понад 11 млн. селянських особистих господарств. У перспективі кількість аграрних підприємств за названими їх видами може змінитися за рахунок перетворення одних їх типів у інші (напри-клад, сільськогосподарських кооперативів у приватні підприємс-тва), а також завдяки появі нових фермерських господарств. Це і є тією пер-шопричиною, що породжує високу конкурентність між сільсь-кими товаровиробниками і водночас ставить заслін будь-якому монополізму в аграрній сфері. В результаті створюється ринко-ве середовище, що стимулює розвиток також в інших секторах економіки.
2. Сільське господарство України в недалекій перспективі може стати одним з головних джерел й експорту. Цьому сприя-ють і великі масштаби сільськогосподарського землекористуван-ня і родючі землі. У поєднанні з працьовитістю українського на-роду це виводить Україну на одне з провідних місць за аграрним потенціалом. У перспективі Україна може не лише повністю за-безпечити власні потреби в сільськогосподарській продукції, а й істотно збільшити свій експортний потенціал. Таким чином, сіль-ське господарство може і повинно стати галуззю, що відіграва-тиме винятково важливу роль у процесі входження України у сві-товий ринок.
Саме тому розвиток сільського господарства є одним з найпріорітетніших напрямів державної політики, а вивчення проблем сільського господарства і передового світового досвіду з розвитку сільського господарства є надзвичайно актуальним за даних умов.
1.Сільське господарство як специфічна галузь національної економіки
Відомо, що валова додана вартість по галузях визначається за поточними цінами звітного року. З цієї причини сільське госпо-дарство при визначенні ВВП попадає в нерівні умови з іншими галузями економіки. Адже до 1994 р. держава адміністративними важелями стримувала зростання цін на продукцію сільського го-сподарства, а в наступні роки хоч від такого стримування відмо-вилася, все ж подальше підвищення цін стримувалося низьким платоспроможним попитом населення. Одночасно ціни на про-мислову продукцію стали вільними з самого початку переходу до ринкової економіки і зростали значно вищими темпами порівня-но з цінами на сільськогосподарську продукцію. Саме за таких «ножиць цін» частка галузі у ВВП є нині істотно заниженою.
Висловлену думку побічно підтверджують і такі дані. Обсяг виробництва валової продукції сільського господарства ( у зіставних цінах) у 1995 р. становив порівняно з 1990 р. 67,7 %, або зменшився на 32,3 процентних пункта, тоді як частка галузі у ВВП скоротилася в 1,8 раза (24,4 : 13,4) [1]. Зовсім інша ситуація склалася у промисловості. Обсяг виробництва продукції цієї га-лузі у 1995 р. становив до рівня 1990 р. лише 52 %. Проте за та-кого істотного спаду виробництва частка промисловості у ВВП зменшилася не набагато — з 34,5 % у 1990 р. до 31 % у 1995 р. Зрозуміло, що причиною такої невідповідності у темпах зміни обсягу виробництва розглянутих галузей та їх внеску у створення ВВП насамперед є неадекватні зрушення у рівнях цін на продук-цію цих галузей.
Сільське господарство як галузь матеріального виробництва має ряд особливостей, що позначаються на його функціонуванні в умовах ринкової економіки. Найперша з них пов'язана з віднос-ною іммобільністю ресурсів, яка є бар'єром на шляху перерозпо-ділу їх (крім трудових ресурсів) із сільського господарства в промисловість та інші галузі. А це означає, що дана галузь не бе-ре безпосередньої участі у формуванні середньої норми прибутку між галузями. Теоретично можна