уявити, що при зменшенні до-ходів у сільському господарстві, яке може мати місце в дійсності через зниження цін внаслідок зростання пропозиції сільськогосподарської продукції, фермери в пошуках прибутковішого бізне-су перерозподілять свої ресурси на користь інших виробництв. В результаті пропозиція сільськогосподарської продукції змен-шиться щодо попиту, отже, зростуть ціни на неї, а з ними — і до-ходи сільських товаровиробників, урівноважуючись з розміром доходів інших галузей.
Проте в реальному житті такого перерозподілу ресурсів не відбувається, за винятком істотного відтоку сільського населення в промисловість і сферу послуг, що має місце в усіх розвинутих країнах. Причина цього полягає в тому, що людські ресурси на селі хоч і скорочуються, але земельні ділянки, якими вони воло-діли або на яких вони працювали, не будучи їх власниками, про-довжують залишатися в сільськогосподарському обороті. На них і далі виробляється сільськогосподарська продукція, що вимагає від товаровиробників достатньої кількості основного та оборот-ного капіталу. Це заважає його перетіканню в інші галузі. Більше того, для забезпечення ефективності виробництва в умовах кон-куренції сільські товаровиробники повинні здійснювати інвести-ції з урахуванням фактичних масштабів землекористування. В цьому саме і виявляється іммобільність ресурсів сільського гос-подарства. Завдяки цьому, а також впровадженню у виробництво досягнень НТП пропозиція сільськогосподарської продукції зро-статиме. Тому логічно сподіватися, що в таких умовах ціни на сільськогосподарську продукцію і доходи сільських товаровироб-ників матимуть тенденцію до зниження [2].
На відміну від промисловості до процесу сільськогосподар-ського виробництва залучено не три, а чотири ресурси — ос-новні й оборотні фонди, жива праця і земля, причому земля в сільському господарстві є головним засобом виробництва, тоді як в інших галузях (крім добувної) вона є лише просторовим базисом. Як основний засіб виробництва земля вимагає свого відтворення на розширеній основі, що породжує ряд специфіч-них проблем, пов'язаних із збереженням і підвищенням родю-чості ґрунту.
Аграрні підприємства працюють в умовах ризику і невизначе-ності. Однією з причин цього є те, що в сільському господарстві економічний процес відтворення тісно переплітається з природ-ними (біологічними) процесами. Сільськогосподарська продукція виробляється за допомогою живих організмів (рослин, тварин, мікроорганізмів), які часто функціонують як засоби виробництва. Оскільки ці живі організми розвиваються за біологічними зако-нами, то цим і зумовлюється відома залежність процесу відтво-рення в сільському господарстві від природних факторів, що, в свою чергу, вимагає всебічного врахування їх і глибоких знань агробіологічної науки [10].
Сільськогосподарське виробництво здійснюється в різних грунтово-кліматичних умовах — добрих, середніх і поганих, що безпосередньо позначається на результатах господарської діяль-ності підприємств і має наслідком (за інших однакових умов) іс-тотну диференціацію рівня їх економічного розвитку. Підприємства, що працюють у відносно гірших природних умовах, менш конкурентоспроможні, мають вищу вірогідність банкрутства. В умовах ринку ціновий фактор не може бути тим важелем, який забезпечував би таким підприємствам відносне благополуччя і зменшував ризик збанкрутувати. Тому виникає потреба в держав-ній підтримці таких сільськогосподарських підприємств за допо-могою позацінових економічних важелів.
У сільському господарстві робочий період (час безпосеред-нього використання живої і уречевленої праці) не збігається з періодом виробництва (час від початку виробництва до одер-жання готової продукції"). У результаті такого незбігу виникає сезонність виробництва, яка виявляється в нерівномірному, пе-реривчастому використанні робочої сили і засобів виробництва, в нерівномірному надходженні продукції і доходів протягом ро-ку. Це вимагає розробки заходів щодо пом'якшення сезонності і врахування цього фактора при виборі спеціалізації підприємст-ва. Крім того, така залежність від природних умов викликає не-обхідність створювати на аграрних підприємствах значні стра-хові резерви насіння, кормів на випадок неврожаю, спричи-неного форс-мажорними обставинами — посухою, градобоєм, повенями тощо.
Сільське господарство — це кредитомістка галузь, яка не може нормально розвиватися без залучення зі сторони (банків, інших кредитних установ) додаткових фінансових ресурсів, насамперед у формі короткострокових кредитів, для здійснен-ня поточних платежів з метою забезпечення операційної діяль-ності. Адже в сільському господарстві, як уже зазначалося, іс-нує великий сезонний розрив між вкладенням оборотного капі-талу й отриманням доходів. Тому аграрні підприємства повин-ні мати значні суми коштів для покриття сезонних витрат. Тримати спеціально на такі цілі власні кошти тривалий час економічно невиправдано. Значно ефективніше мінімальні ви-робничі запаси і кошти в розрахунках формувати за рахунок власних джерел, а понад цього — позичкових, тобто за раху-нок кредитів [4].
Сільське господарство є менш інвестиційне привабливою галуззю порівняно з рядом інших галузей народного господарства. Це спричинено тривалим періодом виробництва сільськогоспо-дарської продукції, який продовжується нерідко більше року і характеризується поступовим наростанням вкладень від початку виробництва до його завершення й одночасним вивільненням коштів у кінці виробництва при одержанні готової продукції. Потенційні інвестори спрямовують свій капітал насамперед у ті ви-робництва, де має місце швидкий кругообіг коштів, а отже, де можна отримати і швидку віддачу від його інвестування. За цією характеристикою, як бачимо, сільське господарство є менш при-вабливою галуззю. Якщо взяти до уваги ще й існування підвище-ного ризику недоодержання готової продукції в очікуваному об-сязі через незалежні від виробника обставини — несприятливі природнокліматичні умови, то стає зрозумілим, чому ця особли-вість сільського господарства не є тимчасовою, а органічно при-таманна йому і проявляється лише з різною інтенсивністю зале-жно від стану розвитку галузі й окремих аграрних підприємств та кон'юнктури на ринку інвестицій.
В сільському господарстві порівняно з іншими галузями знач-но ускладнюється процес управління виробництвом. Це зумовле-но наступними причинами [15]:*
необхідністю розвивати в аграрних підприємствах декілька товарних галузей, які істотно відрізняються технологією та орга-нізацією виробництва;*
роззосередженістю працівників по великій території, пло-щею нерідко декілька тисяч гектарів земельних угідь і складніс-тю