доступністю території аграрних підприємств та їх господар-ських об'єктів стороннім особам і необхідністю докладання до-даткових зусиль для організації збереження власного та орендо-ваного майна, вирощеного врожаю;*

потребою залучення сезонної робочої сили в періоди збігу сільськогосподарських робіт і труднощами управління нею в складі тимчасових організаційних ланок, які нерідко посилюють-ся через низьку кваліфікацію таких працівників;*

необхідністю подовження робочого дня працівників аграр-них підприємств з метою своєчасного виконання ними важли-вих технологічних операцій у стислі (оптимальні) агротехнічні строки та існування таких робочих місць, зокрема в молочному скотарстві, що характеризуються розірваністю робочого дня працівників.

Специфічною особливістю сільського господарства є існуван-ня взаємозалежності і взаємодоповнюваності окремих галузей, що вимагає всебічного обґрунтування галузевої структури під-приємства. Виявом цієї особливості є, зокрема, та обставина, що значна частка продукції даної галузі не набуває товарної форми, а використовується в наступних циклах відтворення [1].

Отже бачимо, що сільське господарство має ряд специфічних особливостей, які відрізняють його від інших секторів економіки. Через це до проблем сільського господарства необхідно шукати свої способи розв’язання.

2. Основні проблеми розвитку сільського господарства в Україні.

Проблеми сільського господарства є комплексними, їх не можна звести до одного типу проблем: економічних чи соціальних. Можна констатувати, що сільське господарство України переживає глибоку кризу, прояви якої можна спостерігати буквально у всіх сферах сільського господарства. Виділимо самі головні проблеми, які стоять перед сільським господарством України.

Економічна криза

Це найочевидніша хвороба, яка виявляється в нездатності сучасного сільського господарства виробляти рентабельну й конкурентоспроможну продукцію.

Дана криза — прямий наслідок різкої зміни соціально-економічних і політичних умов, до яких виробнича система, яка формувалася тривалий час за інших умов, виявилася непристосованою.

По-перше, із розвалом СРСР Україна (колишня аграрна провінція імперії) отримала, з одного боку, величезну частку сільського господарства у ВНП (35%, що можна порівняти з Мозамбіком — 33%). З іншого боку — втратила ринки збуту продукції в країнах СНД [8].

По-друге, на внутрішньому ринку попит (у тому числі й на сільгосппродукцію), який, як пишуть у будь-якому підручнику маркетингу, визначає пропозиція, вкрай обмежений низькою купівельною спроможністю населення. Тому навіть якщо продукції вироблятиметься більше, купувати її в громадян немає за що. І так буде доти, поки в громадян не з’являться гроші (тобто поки не запрацює промисловість, сфера послуг і працівникам не розпочнуть платити нормальну зарплату).

По-третє, вийти на світовий ринок дуже важко через дві причини. Ті, у кого є гроші, платять їх за продукцію власних фермерів. При цьому стороннім чинять різні перешкоди. Ті, у кого грошей немає, взагалі платити нездатні. До того ж висока собівартість нашої продукції, зумовлена крайньою неефективністю її виробництва, і найчастіше низька її якість різко погіршує конкурентоспроможність.

По-четверте, економіка СРСР базувалася на енергоносіях, ціни на які були значно нижчі за світові. З розпадом Союзу ситуація докорінно змінилася. По сільському господарству це вдарило з двох боків. З одного — різко піднялися ціни на техніку, добрива й т.п., що відразу відбилося на собівартості продукції. З іншого боку — енергетична ефективність вітчизняних технологій значно відстає від сучасних вимог.

Ідеологічна криза

Пов’язана із відсутністю в суспільстві розумної, реалістичної, виваженої точки зору на те, яким має бути ефективне сільське господарство, яку б поділяло більшість його громадян. Десять років незалежності пройшли в шараханнях. Чергове «епохальне» рішення, покликане перетворити сільське господарство України на високодохідне, а його трудівників — на багатих людей, пропонувалося, розхвалювалося в ЗМІ й забувалося — після, в кращому випадку, безрезультатної спроби здійснити це. Реальної програми реформування сільського господарства, що враховує всі соціальні, економічні, політичні та технологічні аспекти, в уряду не було й немає. А в народу тим паче.

Демографічна криза

Симптоми: перевищення смертності над народжуваністю, «слабішання» сільського населення, міграція наймолодшої, активної та практичної частини населення до міста. Одним словом, це називається депопуляцією.

Основні причини цього явища такі: обмеженість соціальних ролей, най поширені з яких — механізатор і доярка; гірші порівняно з містом умови праці й побуту; фізичний тягар разом з низькими престижністю та доходністю сільської праці.

Демографічні проблеми гостро стоять не тільки в нас. Вони актуальні навіть для таких благополучних країн, як США, Канада, Німеччина й Швеція [17]. Проте там робота з їх вирішення не така занедбана.

Фінансово-кредитна криза

У цілому вона пов’язана з вродженими недоліками сільського господарства, такими, як сезонність (гостра потреба в ресурсах навесні, а розрахунок за них восени) і висока ризикованість вкладання (у будь-яку пору року можуть виникнути обставини, які об’єктивно не дозволять розрахуватися за взяті кредитні ресурси).

Крім того, ситуація ускладнюється й іншими проблемами. Притчею що язи цех стала відсутність у держави ресурсів для кредитування сільського господарства, взяти які за нинішнього стану економіки просто немає де. До того ж вітчизняна банківська система розрахована на кредитування крупних виробників — колгоспів і аграрних фірм. Хоча в даний час уже близько 50% валової продукції сільського господарства виробляється на присадибних ділянках громадян [16]. Цей сектор ніхто не кредитує, а дарма. Дрібний власник швидше поверне борг, узятий під заставу власної корови, ніж колгосп, в особі його голови, узятий під заставу напівзруйнованого корівника.

Соціальна криза

Полягає в розриві між містом і селом — в умовах і оплаті праці, наявності вільного часу й умов відпочинку, рівні соціального захисту, медичного обслуговування, освіти, культури, побутових умов. Для жодного, у тому числі й для реформаторів, не секрет, що ситуація вкрай занедбана.

Організаційна