Полягає в неможливості ефективного ведення господарства крупними багатогалузевими виробничими структурами на кшталт колгоспів, сформованих на основі великих населених пунктів (сіл). Найочевидніші причини цього:

1. Колективізація розділила всіх учасників виробничого процесу на керівників і виконавців. А тривале виховання виконавців відбило в них будь-яку відповідальність за результат їх діяльності.

2. Великі розміри господарств (2500—3000 га) були хорошими за епохи жорсткого адміністративного управління (зверху легше командувати) й дешевих енергоносіїв. Нині за законом командувати начебто нікому (хоча командують, ще й як!). А господарювання на площі 25—30 квадратних кілометрів не вигідне через величезний обсяг внутрішньогосподарських перевезень. Це за світових цін на енергоносії виливається в копієчку.

3. Зосередження тваринництва на великих фермах також може утнути злий жарт. У великих чередах погіршується епізоотична і зоопсихологічна ситуація, порушуються психологічні контакти між людиною і тваринами, що не дає ефективно використовувати генетичні можливості череди. Висока концентрація тварин в одному місці перешкоджає ефективному використанню кормових ресурсів, розкиданих агроландшафтом пасовищ. З іншого боку, вона визначає високу вартість доставляння кормів. Вага добового раціону корови становить приблизно 60 кг. Середня довжина внутрішньогосподарських перевезень — 5,5 кілометра. Неважко підрахувати, що перевезення добової кількості кормів для череди, що складається з 300 голів, виливається в 99 тонно-кілометрів.

Інші типи сільськогосподарських виробників, такі як великі агрофірми, які імпортною технікою обробляють орендовану землю, фермерські господарства, дрібні приватні господарства громадян, перебувають у зародковому стані. Так само, як інфраструктура їх обслуговування і державні важелі впливу на них.

Енергетична криза

Щойно на телеекрані з’являється обличчя голови КСП чи когось рангом вище, обов’язково звучать магічні слова «паливо», «бензин», «солярка». Проте це не означає, що в країні енергетична криза. Кількість дорогих машин, що заполонили міста, — краще тому підтвердження. Просто за нинішньої ефективності використання енергоресурсів в жодного не вистачить коштів на їх закупівлю в достатній кількості.

Ось деякі цифри. За існуючими технологіями, 62% енерговитрат у сільському господарстві припадає на збирально-транспортні роботи, причому, 40! — на внутрішньогосподарські перевезення [15]. Не просто багато, а невиправдано багато.

Істотний вклад до загальної «системи марнотратства» вносить недосконалість самих технологій і нерозумне застосування їх окремих прийомів. Яскравим прикладом цього може служити систематичне згноювання скирт соломи на полях, які розташовані далеко від ферм. Проте паливо на їх скиртування було витрачене. Чи не краще було використати цю солому як органічне добриво?

Якщо ж до всього вищесказаного додати ще й ставлення працівників до економії пального... Висновок очевидний: енергетична неефективність нашого господарства з лишком «окупає» навіть практично нульову вартість трудових ресурсів.

Криза системи управління

У країні поки що не існує державної, регіональної та місцевої системи управління сільським господарством, яка відповідає ринковим умовам. Проте через високу інерційність управлінських механізмів вона й не може бути створена швидко. Насамперед необхідно виробити принципи й методи державного впливу на всі типи виробників, а також виховати кадри, здатні ефективно працювати за сформованих (тобто таких, що постійно змінюються) умов.

На жаль, існуюча система створює більше проблем на всіх рівнях управління сільським господарством, ніж вирішує.

На рівні сільгосппідприємства керівник опинився в незавидному становищі, особливо якщо він хоче й може працювати. З одного боку, за сформованих умов матеріально-технічного забезпечення його зусилля неефективні й безперспективні, як сізіфова праця. З іншого боку — після «щеплення» мітингової демократії будь-які спроби налагодити трудову й технологічну дисципліну, а також припинити чи принаймні скоротити крадіжку майна наштовхуються на опір знизу, від самих працівників господарства. А за неефективну діяльність, за старою доброю традицією, одержиш «по шапці» ще й зверху — від районного, обласного та іншого керівництва.

Криза систем управління на рівні господарства тісно переплітається зі складностями на локальному рівні (рівні села). За існуючим законодавством, усі землі перебувають під владою місцевих рад. Саме до них жителі звертаються щодо земельних питань, основне з яких — розширення наділів до встановлених законом 2 га. Це призводить відразу до кількох негативних наслідків.

1. У колгоспів порушуються сівозміни, які становлять основу технології.

2. Наділи в 2 га виявилися не під силу більшості власників. Таку площу вже не опрацюєш голими руками чи лопатою. А виробництво міні-техніки не налагоджено, та й коштів на її закупівлю в народу просто немає.

3. Місцеві ради, розпоряджаючись земельними ресурсами, не несуть жодної відповідальності за їх неефективне використання. Хоча земля є головним надбанням України.

На регіональному (районному та обласному, тобто найближчому до виробництва рівні) лише останнім часом спостерігаються спроби перейти від адміністративно-командного інструментарію, який вичерпав себе, до організації матеріально-технічного забезпечення, переробки й збуту продукції. Проте зусилля зосереджені на обслуговуванні крупних суспільних форм господарювання. З поля діяльності випав такий перспективний сегмент виробників, як присадибне господарство. Це неприпустимо, якщо врахувати його нинішню роль у валовому виробництві сільгосппродукції. Робота з власниками присадибних господарств вимагає створення абсолютно нової (принаймні для нашої країни) системи матеріально-технічного, економічного й, головне, інформаційного обслуговування.

На всіх рівнях управління криза обтяжена кадровими проблемами. Виховати достатню кількість працівників, здатних ефективно діяти за умов, що склалися, неможливо. Та й, за великим рахунком, немає кому: вихователі самі перебувають в становищі капітанів, які не знають, у якому напрямі плисти.

Криза системи впливу на аграрний ринок

Найважливішими функціями будь-якої нормальної держави в цій галузі є:

1. Відстежування довгострокових процесів на зовнішньому та внутрішньому ринках, а також реагування на них шляхом стимулювання виробництва певних видів продукції.

2. Реалізація на внутрішньому ринку системи заходів, які сприяють дотриманню балансу між попитом і пропозицією, що