Дещо інший шлях післяприватизаційного розвитку сільського господарства обрано в Чехії, Угорщині, Словаччині. В Чехії перетворення аграрного сектора не супроводжувалося деколективізацією, колишні кооперативи трансформувалися у приватні юридичні особи. Згідно із законодавством 1991-1992 рр. кооперативи мали стати дійсними кооперативами приватних власників (у Чехії 2/3 сільськогосподарських угідь де-юре завжди були у приватній власності) або торговельними компаніями (акціонерне товариство чи товариство з обмеженою відповідальністю). Законодавство заохочувало також приватне господарювання.

Як в Чехії, так і в Словаччині підтримувалося створення менших колективних форм господарювання на базі кожного сільського населеного пункту.

У Чехії, Угорщині і Словаччині при розпорошеності власності на землю господарювання є сконцентрованим, що позитивно впливає на конкурентоспроможність сільського господарства. Найпоширенішою формою колективного господарювання є сільськогосподарські кооперативи, які ґрунтуються на приватній власності на майно та землю їх членів. Але превалювання цієї форми господарської діяльності викликано не тим, що вона є найефективнішою, а тим, що це був найлегший шлях продовжувати виробничу діяльність після приватизації землі і майна. Тут також відіграв свою роль певний консерватизм сільського населення. В Угорщині вирішили залишитись працювати в оновлених кооперативах 95 % працівників [11].

Внаслідок аграрних перетворень виникла серйозна проблема безробіття. Рівень безробіття в деяких країнах досяг небачених раніше масштабів. З прийняттям нового закону про кооперативи, згідно з яким членство в кооперативі не гарантує в ньому роботи, в Угорщині кількість працівників у сільськогосподарських кооперативах протягом 1989-1993 рр. зменшилась на 50 %.

Головними причинами відтоку працівників із сільського господарства було зменшення виробництва продукції, зниження попиту на робочу силу, різке скорочення заробітків у сільськогосподарському виробництві порівняно з іншими секторами економіки.

Практично у всіх аналізованих країнах з метою вирішення проблеми безробіття визнано за необхідне створення робочих місць на селі, не пов'язаних з сільськогосподарською діяльністю. Для відновлення зайнятості в сільській місцевості передбачається розвивати таку діяльність, як ремесло, сільський туризм, різні послуги. Стосовно безробіття на селі заслуговує уваги той факт, що в таких країнах, як Польща, Словенія, де більшість землі ще до реформувань оброблялася приватно, в період встановлення ринкових відносин кількість працівників у сільському господарстві практично не зменшилась.

Отже, в тих країнах, де була розпорошена структура власності і господарювання, сільське господарство в період трансформації відіграло важливу роль буфера негативних соціальних тенденцій, що полегшило соціальні та економічні проблеми безробіття і низьких доходів у промисловій сфері.

Проте, в даній ситуації виникли також проблеми. Значно збільшилася кількість людей з неповною зайнятістю, тому що в них, через негативні тенденції в економіці країни зникла альтернатива займатися іншим, крім сільського господарства, видом діяльності. Тобто в аграрній сфері виникла проблема прихованого безробіття. Крім того, розпорошеність земельної власності і господарювання, полегшуючи соціальний тиск, викликаний економічною кризою, усунула дійсне функціонування ринку землі. Економічна криза призводить до ситуації, яка характеризується відсутністю ринку землі та руху робочої сили. В Словенії, наприклад, у період економічного спаду лише в декількох випадках було залишене господарювання на фермі. Це говорить про те, що необхідне укрупнення ферм і підвищення їх продуктивності може бути тільки після зростання життєвих стандартів населення. Лише дійсна можливість заробити високі доходи поза межами сільського господарства може послабити існуючий тиск на фермерську землю.

Отже, в країнах Центральної і Східної Європи, внаслідок реформування аграрної сфери, в одних державах на першому місці стоїть проблема створення господарств оптимальних розмірів (Польща, Словенія, Хорватія), в інших - через створення більш дієвих форм колективного господарювання - зменшення безробіття на селі (Чехія, Угорщина, Словаччина та інші). Албанія, а також Румунія і Болгарія, намагаючись провести швидку деколективізацію, допустили значне знищення вже створеної на селі матеріально-технічної бази.

Серйозною перешкодою для розвитку ринку землі, її оренди є відсутність добре підготовленого земельного кадастру, погана організація реєстрації нових землевласників [12].

Як свідчить досвід, нині ринок землі найбільшою мірою необхідний для використання під заставу. В нових фермерських господарствах катастрофічно бракує капіталу для успішної сільськогосподарської діяльності. Створені в деяких країнах спеціалізовані фонди кредитування сільського господарства не відіграють потрібної ролі. Для активнішого залучення коштів у сільське господарство визнається за необхідне утворити добре організований і контрольований державою ринок землі.

Досить серйозною проблемою є відсутність досвіду ведення сільського господарства на приватних фермах. Адже особливістю великих господарств було те, що кожному працівнику доводилось якесь одне окреме завдання. Тому, коли працівник став фермером, він не міг успішно вести господарську діяльність через відсутність досвіду самостійного господарювання. Тому, наприклад, в Латвії найбільш успішно функціонують ті індивідуальні господарства, в яких господарюють колишні керівники і спеціалісти сільськогосподарських підприємств. Тобто виникає проблема консультаційного обслуговування, яким би користувалися не лише приватні ферми, а також і реформовані кооперативи та інші господарські одиниці для більш успішного ведення діяльності за нових умов.

Отже, як бачимо у всіх посткомуністичних країнах виникли проблеми при проведенні реформ на селі. Вивчення досвіду цих країн допоможе перебороти кризові явища, які нині спостерігаються в сільському господарстві.

ВИСНОВКИ

Сільське господарство має цілу низку особливостей, які відрізняють його від інших галузей народного господарства України.

До таких особливостей слід віднести сильну залежність від кліматичних умов, нерівномірність виробничого циклу, низьку інвестиційну привабливість тощо.

В сільському господарстві утворився цілий ряд кризових явищ, які не зводять лише до економічних негараздів. Серед економічних проблем сільського господарства можна виділити диспропорцію цін