Абсолютна земельна рента не пов'язана з природними та економічними факторами ведення сільськогосподарського виробництва, а зумовлена монополією власності на землю. Тобто, власник землі надає земельну ділянку в оренду тільки за плату, навіть в тому випадку, коли земельна ділянка має найгірші показники за якістю та розташуванням. В цьому випадку за умови, що попит на продукцію, яка виробляється в даній місцевості, перевищуватиме її виробництво, складатимуться більш високі ринкові тни на продукцію, що забезпечить отримання прибутку, який і набирає форми абсолютної ренти.

Умовами утворення монопольної ренти є обмеженість і невідтворюваність земель особливої якості чи певні кліматичні умови. Для цих земель характерно те, що лише на них, лише в даних природно-кліматичних умовах можливе виробництво сільськогосподарської продукції з особливими характеристиками. Оскільки збільшення виробництва специфічної продукції не може бути збільшене за рахунок розширення регіону вирощування та залучення до сільськогосподарського обігу нових земель, а постійний і високий попит на цю продукцію не задовольняється, то виникає можливість встановлення монопольно високих цін. Саме різниця між монопольними цінами і витратами на виробництво і складає монопольну ренту, яка залишається у землевласника.

Закономірності утворення земельної ренти в населених пунктах такі ж, як і в сільському господарстві. Специфіка полягає в тому, що земля в містах розглядається не як засіб (ресурс) виробництва, що притаманно сільськогосподарському виробництву, а як просторовий базис забезпечення життєдіяльності.

Цінність міських земель полягає в їх здатності приносити додатковий прибуток, що виникає у містах перш за все завдяки зручності місцерозташування відносно ринків ресурсів і збуту та інфраструктурному облаштуванню території. За можливість отримання цього доходу власне і справляється плата за міські землі. Вона повинна відповідати грошовій сумі, яка, якщо її вкласти в банк, дасть у вигляді відсотків з вкладу прибуток такого ж розміру, що і рентний дохід, який щорічно одержується з даної земельної ділянки. Тобто, ціна землі — це капіталізована земельна рента.

Цінність міських земель складається з показників диференціальної, абсолютної та монопольної ренти.

Диференціальна рента відображає конкретну цінність земельної ділянки і поділяється на ренту за рахунок:

доступності ділянок, що зумовлена зменшенням витрат на ввіз сировини, матеріалів, комплектуючих виробів та вивіз готової продукції, а також зростанням продуктивності пращ робітників внаслідок зниження транспортної втоми;

освоєності території, що визначається зниженням вартості продукції завдяки скорочення витрат на створенню інженерно-транспоргної інфраструктури (мереж енерго- та водопостачання, каналізації, шляхів автомобільного та залізничного транспорту тощо);

ефективності додаткових капіталовкладень в облаштування території, яка зумовлена можливостями і вигодами даної ділянки, а також способом її використання, зокрема, поєднання сумісних між собою функцій пропозиція додаткових послуг формує за цих умов підвищений попит і таким чином збільшує споживчі властивості ділянки.

Абсолютна рента характеризує ефективність цільового використання земельної ділянки. На відміну від диференціальної ренти вона не залежить від конкретних властивостей ділянки її показники відносяться в цілому до галузі чи виду діяльності, що використовує землю, і визначаються притаманній їй органічній будові капіталу будь-яка галузь народного господарства використовує землю в якості просторового операційного базису, створюючи тим самим мінімальну галузеву ренту її можна назвати рентою переваги цілі використання.

Монопольна рента в місті утворюється на всіх ділянках незалежно від їх властивостей, так як для розміщення будівництва потрібні ділянки в певних місцях на певних територіях, а пропозиції вільних ділянок в наслідок обмеженості території міста в цілому не відповідають попиту на них. Особливо — в районах, які мають якості, що практично не можливо відтворити ядро центру, що історично склався, заповідні території, території з оздоровчими властивостями тощо.

Обмеженість міських земель як ресурсу з певними властивостями на кожному часовому етапі розвитку суспільства в рамках окремих регіонів та населених міст призводить до того, що визначальним в ціноутворенні на міські землі є попит на розміщення в найсприятливіших умовах. Тобто, реальна вартість землі може бути встановлена лише за умови існування ринку землі на підставі кон'юнктури попиту і пропозиції. Інакше кажучи, її формують чотири фундаментальних фактори попит пропозиція (точніше — їх обмеженість), корисність та відчуженість об’єктів.

2. Загальні характеристики земель сільськогосподарського призначення

Згідно з земельним законодавством землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей і які в основному включають значний, високоякісний фонд сільськогосподарських угідь. Саме ці землі являються основними засобами виробництва у сільському господарстві.

За даними державного земельного кадастру загальна площа земель України станом на 01.01.2000 склала 60354,8 тис. га. Сільськогосподарські угіддя в структурі земельного фонду займають 41827,0 тис. га, що складає 69,3% всіх земель України. Найбільший відсоток сільськогосподарської освоєності загальної площі земель (суші) в Кіровоградській області (85,7%), Миколаївської області (86,4%) та Запорізькій області (88,3%); найменша — в Рівненській (47,7%), Івано-Франківській (46,5%), Закарпатській (36,9%).

Земельний кодекс України землями сільськогосподарського призначення визначає землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для інших цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Рілля — це земельна площа, яка використовується під посів сільськогосподарських культур і періодично обробляється. Багаторічні насадження — це сади, виноградники, хмільники, тутовники і таке інше. Сіножаті та пасовища — це природні кормові угіддя, що використовуються для