прийшли банківські монополії. Водночас лише ве-ликі банки мають змогу задовольняти потреби промислових монополій у кредитах. Отже, крупні банки є важливим факто-ром концентрації та централізації промислового капіталу.
У сучасних умовах монополія в банківській сфері посилю-ється внаслідок проникнення НТР у цю сферу. Зокрема, впро-вадження дорогих ЕОМ, перехід до системи електронних ра-хунків вимагає все більшого укрупнення банків. Крім того, зростає роль кредитно-банківської сфери в мобілізації заощад-жень частини населення, в перерозподілі капіталів між галузя-ми, у зовнішньому функціонуванні промислових, транспорт-них, торговельних монополій, у забезпеченні механізму дер-жавних позик і т.ін. Тому рівень монополізації банківського капіталу перевищує рівень монополізації у промисловості. Про це свідчить загальна кількість підприємств і банків. Якщо, наприклад, у США в 1994 р. налічувалося близько 20 млн. підприємств, то кількість банків становила лише близько 12 тис. В Україні у 1996 р. функціонували близько 215 банків. Банківські монополії - це об'єднання крупних банків або окремі банки-гіганти, які відіграють вирішальну роль у бан-ківській справі і привласнюють монопольно високі прибутки. Вони розвиваються у таких формах:
1)
банківські картелі - угоди між крупними банками з метою проведення єдиної диві-дендної політики, встановлення однакових процентних ставок тощо;
2)
банківські синдикати, або консорціуми, — угоди між декількома великими банками з метою спільного здійснення крупних прибуткових фінансових операцій, як правило, для випуску цінних паперів;
3)
банківські трести — угоди між декількома крупними банками з метою об'єднання їх капіталів і спільного управління ними;
4)
банківські концерни — угоди між формально незалежними банками під фінансовим контролем наймогутнішого з них за допомогою скуповування контрольно-го пакета акцій.
Їх різновидом є банківські групи, тобто сукупність банків, яку контролює одне акціонерне товариство, спеці-ально створене для скуповування контрольних пакетів банківсь-ких акцій. Вони отримали назву банківських холдингів.
Процес монополізації має позитивні і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінан-сувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і техноло-гію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а отже, при-стосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до струк-турних зрушень в економіці. Тому не дивно, що на сучасному етапі розвиваються такі форми співробітництва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією тощо. Утворення таких міжфірмових об'єднань, консорціумів пов'язане насам-перед з реалізацією великих науково-технічних програм. Ство-рюються також корпоративні дослідницькі організації.
В останні роки одним із напрямів вертикальної інтеграції і диверсифікації (тобто збільшення числа галузей, у які здійс-нює експансію та чи інша монополія) стало формування торго-вельно-промислових комплексів, інтеграція крупних промисло-вих корпорацій з торговельними компаніями. У 80-ті рр така вертикальна інтеграція охоплює сферу зовнішньої торгівлі.
Гігантські підприємства завдяки масовому виробництву мають змогу економити на витратах виробництва, забезпечувати споживачів дешевшими якісними товарами.
Негативною рисою монополізації економіки є передусім прак-тика встановлення монопольних цін. Покупці змушені купувати товари за вищими цінами, оскільки крупні компанії виготовля-ють переважну масу продукції.
Монополія гальмує науково-технічний прогрес. Це відбува-ється тому, що монополізація виробництва і збуту дає змогу крупним компаніям отримувати певний час високі прибутки, навіть не впроваджуючи нові досягнення науки і техніки у виробничий прогрес.
У гонитві за прибутком крупні компанії вкладають кошти у проекти, які дають найвищу віддачу, вилучаючи або істот-но зменшуючи при цьому інвестиції у важливіші з погляду широких верств населення виробництва.
Монополії придушують конкуренцію — важливу рушійну силу економічного прогресу.
Конкуренція та її форми. Однією з рушійних сил розвит-ку економічної системи, як уже зазначалося, є конкуренція. Термін “конкуренція” походить від латинського слова соnсurere, що означає зіштовхуюсь. Як економічна категорія конку-ренція — це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.
Конкуренція — об'єктивний економічний закон розвинуто-го товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів вироб-ництва, прискорення НТП, впровадження нових форм органі-зації виробництва і систем заробітної плати тощо.
Дія інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого кон-куренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму.
На нижчій стадії розвитку капіталістичного способу ви-робництва (початок XVI — кінець XIX ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які ви-робляли товари на невідомий ринок, у формі внутрішньогалу-зевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумо-вила розвиток концентрації та централізації виробництва і ка-піталу й на певному етапі (остання третина XIX ст.) привела до виникнення монополій.
На сучасному етапі конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об'єднаннями, всередині них, а також між під-приємствами немонополістичного сектора економіки та різ-них форм власності. Її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробницт-ва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціо-нальний рівні.
Методи конкурентної боротьби — це передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту про-дукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тим-часове зниження цін, умов оплати тощо. Водночас використо-вуються й такі “мирні” методи обмеження конкуренції, як укладення концернами таємних угод про єдину політику.
Як складова частина господарського механізму конкурен-ція діє через попит, пропозицію і ціни. У цьому разі вона відбувається між самими виробниками, споживачами (покуп-цями). Так, із посиленням конкуренції між виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотний механізм існує за конку-ренції покупців. У результаті конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій