Таблиця 1.1

Пенсійні фонди як джерело капіталу в різних країнах світу (1996 р.) [26, 143-149]

Наприкінці XX століття пенсійні реформи були проведені у деяких країнах колишнього Радянського Союзу і Східної Європи. Казахстан і Угорщина запровадили нові пенсійні системи на початку 1998 року, а Хорватія та Польща зробили це на початку 1999 року.

Цілі та інвестиційна політика пенсійних фондів залежать від їхніх інвестиційних можливостей (обсягу активів), а також від типу пенсійного плану (схеми), тобто від встановлених статутом фонду умов і порядку пенсійного забезпечення його учасників.

У світовій практиці найпоширенішими є два типи – пенсійний план із фіксованими розмірами виплат і пенсійний план із фіксованими розмірами внесків.

Фонди з планами (схемами) фіксованих пенсійних виплат можуть бути як професійними, так і корпоративними. Відповідно до такого плану (схеми) роботодавець зобов'язується виплачувати своїм працівникам наперед визначену пенсію, яка залежить зазвичай від розміру останньої заробітної плати і трудового стажу роботи на підприємстві. Розмір пенсії може бути визначений або фіксованою сумою, або певним відсотком від останньої зарплати, помноженим на кількість років. Виплати можуть також індексуватися відповідно до індексу вартості життя, що зменшує ризик падіння їхньої купівельної спроможності. Істотною вадою пенсійних схем цього типу є те, що у разі зміни місця роботи працівник може втратити свої пенсійні права.

У США основним нормативним федеральним актом, що визначає структуру й управління пенсійними фондами корпорацій, є закон про пенсійне забезпечення найманих працівників (ERISA) від 1974 року. Відповідно до цього закону з метою захисту інтересів вкладників плани з визначеними пенсіями підлягають обов'язковому страхуванню державною організацією-гарантом. Корпорація зі страхування фондів (агентство при міністерстві праці) фіксує наявність непрофінансованих пенсійних фондів компаній, що збанкрутували, і бере на себе зобов'язання із виплати пенсій. Крім того, починаючи з 80-х років корпоративним фондам із програмами визначених виплат дозволяється інвестувати у свого роботодавця-фундатора не більш як 10% пенсійних активів [26, 143-149].

Особливістю фондів із фіксованими розмірами виплат є те, що весь інвестиційний ризик, пов'язаний з неефективним функціонуванням інвести­ційного портфеля, повністю несе компанія – спонсор пенсійного плану. Таким чином, компанія фактично має боргові зобов'язання перед пенсіонерами, що мають бути забезпечені відповідними фінансовими активами і відображені у балансі підприємства, а виконання цих зобов'язань є обов'язковим незалежно від ефективності управління фондом.

У 80-90-х роках у світі відбулися суттєві зміни у системі приватного пенсійного забезпечення. Значна частина традиційних пенсійних планів (програм) із фіксованими виплатами була трансформована у суто накопичувальні плани (програми) з фіксованими розмірами внесків. На сьогодні індивідуальні накопичувальні рахунки з фіксованими внесками переважають у австралійській та чилійській пенсійних системах, стають дедалі популярнішими у Канаді, Японії та Європі.

У рамках пенсійного плану з фіксованими розмірами внесків компанії зобов'язуються відраховувати визначені суми до пенсійного фонду від імені працівника на його особистий рахунок і виплачувати після досягнення пенсійного віку виплати, розмір яких залежатиме від накопиченої суми та ефективності інвестицій фонду. У багатьох фондах такого типу дозволяються також додаткові внески з боку працівників. Пенсійний фонд із фіксованими внесками фактично є фондом заощаджень, що резервується підприємцями. Існує кілька видів фондів із фіксованими розмірами виплат: фонди, що працюють на грошовому ринку, фонди від економії, фонди 401 (k) та інші [26, 143-149]. Капітал, накопичений у фонді, належить працівникові навіть у разі його звільнення і може бути переміщений у інший фонд. Оскільки фірма – спонсор пенсійного фонду з планом фіксованих внесків не встановлює визначеного розміру пенсійних виплат, увесь тягар інвестиційних ризиків лягає на самих працівників. Однак учасникам, як правило, дозволяється вибирати об'єкти інвестування, що ставить усіх у рівні умови.

Різновидом пенсійних планів із фіксованими внесками є плани пайової участі у прибутках. Такий план передбачає відрахування до пенсійного фонду, розмір яких залежить від рівня прибутку корпорації.

В Україні пенсії отримують близько 14,5 млн. громадян. Чинна солідарна система пенсійного забезпечення не відповідає сучасним потребам і має цілу низку серйозних проблем. Так, здійснювані сьогодні пенсійні виплати недостатні для забезпечення навіть мінімально допустимого рівня життя осіб похилого віку, а середня трудова пенсія становить трохи більш як 40% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. У трудовій пенсії нівелю­ється диференціація, пов'язана зі стажем роботи і розмірами попереднього заробітку. Високі ставки обов'язкових відрахувань до Пенсійного фонду (32% для роботодавців) посилюють процес тінізації економіки. Загалом пенсійна система має, по суті, адміністративно-розподільчий характер, де за рахунок внесків на пенсійне страхування здійснюються окремі види соціальних виплат, які не залежать від участі у фінансуванні пенсійного забезпечення [26, 143-149].

Реформування пенсійного забезпечення, що відбувається в Україні, спрямоване на створення трирівневої системи і передбачає удосконалення нинішньої розподільчо-солідарної системи (перший рівень), створення загаль­но­обов'язкової накопичувальної системи (другий рівень) та поступове запро­вадження елементів добровільної накопичувальної системи (третій рівень). Для запровадження трирівневої пенсійної системи Кабінет Міністрів України розробив два законопроекти: "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення", які були прийняті Верховною Радою у першому читанні 15 листопада 2001 року [26, 143-149].

Важливою умовою успішної реалізації пенсійної реформи є розвиток недержавного пенсійного забезпечення як складової частини системи накопичувального пенсійного забезпечення. Воно ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їхніх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень із метою отримання додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат за рахунок відрахувань та інвестиційного доходу, нарахованого на них. Слід