У 2001 році в Україні було зареєстровано близько 110 недержавних пенсійних фондів, із яких реально працювало близько 20. Серед них 17 недержавних пенсійних фондів співпрацювали тільки з конкретними підприємствами та колективами і лише кілька фондів функціонували як відкриті. 15 недержавних пенсійних фондів об'єднані в Асоціацію недержавних пенсійних фондів, створену у грудні 1996 року. За даними асоціації, станом на кінець 2000 року загальні активи фондів становили 22,77 млн. грн., що дорівнює лише 0,01% ВВП [26, 143-149].

Основна частина наявних нині пенсійних фондів зареєстрована відповідно до Закону України "Про господарські товариства" у формі закритих акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю й товариств із додатковою відповідальністю і діє на основі Статті 42 Конституції України [1], відповідно до якої "...кожна особа має право займатись підприємницькою діяльністю, яка прямо не заборонена законом". Більшість таких фондів засновується і керується комерційними банками, професійними спілками та підприємствами.

Визначальними умовами розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні є створення належної і цілісної законодавчої бази та побудова дійової регулятивної системи, державні гарантії захисту внесків і доходів на інвестиції від розкрадання та втрат при банкрутстві.

З прийняттям Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" буде створене правове поле для функціонування інститутів, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення, і можливості формування добровільних пенсійних заощаджень. Законом передбачено, що недержавне пенсійне забезпечення може здійснюватися недержавними пенсійними фондами, страховими організаціями та банківськими установами. Відповідно до закону недержавний пенсійний фонд – це юридична особа, яка має статус неприбуткової організації, функціонує і провадить діяльність тільки з метою накопичення пенсійних внесків учасників пенсійного фонду (з подальшим управлінням і розміщенням), а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду.

Закон передбачає створення трьох основних типів недержавних пенсійних фондів – відкритих, корпоративних та професійних, що відповідає міжнародній практиці організації пенсійних фондів.

Залежно від визначених у статутах та відображених в інвестиційних деклараціях обмежень інвестиційної діяльності з пенсійними активами відкриті пенсійні фонди можуть утворюватися як агресивні, помірковані або консервативні. Корпоративні та професійні пенсійні фонди можуть утворюватися лише як помірковані й консервативні. Вид фонду, його інвестиційну політику, обмеження щодо управління і розміщення пенсійних активів, порядок визначення структури активів має диктувати інвестиційна декларація, що є обов'язковим додатком до його статуту і підлягає обов'язковій реєстрації в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Законом визначається структура активів пенсійного фонду, до яких можуть належати активи у коштах, активи у цінних паперах, інші активи. Причому до пенсійних активів пенсійного фонду не дозволяється вносити:–

цінних паперів, емітентами яких є банківська установа-зберігач, компанії, що здійснюють управління пенсійними активами, адміністратор, аудитор (аудиторська фірма) та особи, які надають консультаційні послуги, з якими пенсійним фондом укладено відповідні договори, та пов'язані з ними особи, засновники пенсійного фонду;–

цінних паперів, не внесених до лістингу фондових бірж або торговельно-інформаційних систем, зареєстрованих в установленому порядку;–

цінних паперів, емітентами яких є інститути спільного інвестування за винятком акцій, емітованих індексними взаємними фондами відкритого типу, структура активів яких сформована таким чином, щоб дохідність активів фонду відповідала найвизнанішим на ринках Європейського союзу, США та Японії індексам;–

векселів;–

похідних цінних паперів тощо [26, 143-149].

Законом встановлено законодавчі вимоги до інвестиційної діяльності фондів. До основних правил інвестування входять вимоги щодо диверсифікації, окремі обмеження щодо емітентів та іноземного інвестування для консервативних, поміркованих та агресивних фондів відповідно. Велику увагу приділено також створенню належної системи адміністративного управління пенсійними фондами, в основі якої лежить надійний механізм автоматизованого персоніфікованого обліку, відповідні технологічні схеми і форми звітності, що надаються суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення уповноваженим органам державного нагляду. Все це є першочерговим заходом успішного створення і функціонування недержавних пенсійних фондів, який не призведе до повторення окремих помилок інших країн щодо впровадження системи добровільного пенсійного забезпечення.

Держава, відповідно до закону, забезпечує сприяння розвитку та функціонуванню недержавних пенсійних фондів шляхом надання низки податкових пільг, а саме:–

річна сума внесків, перерахована роботодавцем на користь особи, яка є учасником пенсійного фонду, не підлягає оподаткуванню податком із прибутку підприємств і відноситься у повному обсязі на валові витрати таких роботодавців у сумі, що не перевищує 15% від річного сукупного оподатковуваного доходу особи, яка сплачує або на користь якої сплачуються такі внески;–

річна сума пенсійних внесків, перерахована фізичною особою на власну користь або користь свого подружжя до пенсійного фонду, не підлягає оподаткуванню прибутковим податком із громадян у сумі, що не перевищує 15% від річного сукупного оподатковуваного доходу такої особи та є не більшою, ніж чотири розміри середньої заробітної плати в Україні;–

інвестиційний дохід, отриманий від інвестування пенсійних активів у системі недержавного пенсійного забезпечення, не підлягає оподаткуванню до моменту здійснення пенсійних виплат та інші [26, 143-149].

Недержавна пенсійна система є безпечним, а у більшості випадків і пільговим засобом забезпечення після виходу на пенсію більш високого життєвого рівня, ніж той, що його спроможна забезпечити лише солідарна система. Інша, не менш важлива функція недержавної пенсійної системи полягає в тому, що вона, як підкреслюють багато дослідників, є джерелом довгострокових інвестицій, необхідних для економічного розвитку країни.