Реферат на тему:

Основи функціонування міжнародного фінансового ринку

Характерною ознакою міжнародного фінансового ринку є те, що операції на ньому, як правило, не підпадають під регулювання будь-якої однієї країни. Учасниками міжнародного фінансового ринку виступають уряди, центральні банки, фінансові інститути, великі промислові корпорації, фізичні особи окремих держав, а також міжнародні організації, міжнародні фінансові інститути, наднаціональні корпорації.

Вкладниками на міжнародному ринку є підприємства, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, інституційні інвестори, приватні особи, державні фінансові установи. Всі вони при цьому ставлять різні цілі і мають різні можливості залежно від регулювання відповідних національних ринків. Центральні банки та державні фінансові установи розміщують на міжнародному ринку свої валютні резерви. Підприємства використовують тимчасово вільні грошові кошти для отримання доходу. Фінансові посередники вкладають кошти на міжнародному ринку для підтримання ліквідності, страхування від валютного та процентного ризиків, а також з метою отримання спекулятивного прибутку.

Позичальниками на міжнародному ринку виступають великі багатонаціональні корпорації, державні та приватні підприємства, центральні й комерційні банки, уряди та державні фінансові установи. При цьому більша частина всіх кредитно-депозитних операцій сконцентрована на міжбанківському ринку, тобто учасниками таких операцій є винятково банки, а більшу частину позичальників останніми роками становлять резиденти промислово розвинених країн. Це стало наслідком неплатоспроможності країн "третього світу", які становили значну частину позичальників на міжнародному ринку в 80-х роках.

Банки промислово розвинених країн досить давно здійснюють діяльність на міжнародному ринку. Основними операціями міжнародних банків є оптові операції на міжбанківському ринку, операції з фінансування міжнародної торгівлі, фінансування окремих держав. Діяльність міжнародних банків в іноземних державах досить різнобічна і значною мірою залежить від банківського та валютного регулювання конкретної країни. Банківські установи міжнародних банків переважно здійснюють свою діяльність як оптові банки. Обсяг операцій в іноземних валютах міжнародних банків постійно збільшується, в тому числі й обсяг операцій, що проводяться банками на ринку спот та ринку свопів. Останнім часом набір операцій таких банків розширився за рахунок роздрібних операцій та діяльності, характерної для інвестиційних банків.

На міжнародному ринку банки залучають кошти переважно на короткий термін і під процентні ставки, розраховані на основі відповідних процентних ставок на національних ринках так, щоб інвестиції на міжнародному ринку були привабливими для інвесторів. Крім вкладів банки залучають на ринку кошти, емітуючи комерційні цінні папери, депозитні сертифікати, векселі тощо.

Основною валютою при проведенні міжнародних кредитно-депозитних та обмінних операцій є євродолар — американський долар, що перебуває в обігу поза ринком США. Крім євродолара, на міжнародному ринку є в обігу також інші евровалюта: єврофранки, евромарки тощо, їх можна визначити аналогічно євродолару як валюти, розміщені в банках поза межами відповідних національних ринків та такі, що використовуються банками для проведення кредитних операцій. Операції з євродоларами чи іншою евровалютою не контролюються жодним національним валютним органом і мають наддержавний характер.

Банки, що проводять операції з евровалютами, називають євробан-ками. Відповідно ринки, на яких банки здійснюють кредитні та депозитні операції в евровалютах, тобто в валютах, відмінних від валюти країни, де вони знаходяться, називають євроринками. Операції на євроринку не підлягають валютному регулюванню країни, де розміщені конкретні банки, оскільки в операціях на євроринку валюта платежу не є національною валютою країни, де проводиться ця операція. Так, якщо французький інвестор має депозит у доларах США в банку, що знаходиться поза межами США, наприклад в Англії, він не підлягає валютному регулюванню ринку США. Євроринки є офшорними ринками вільно конвертованих валют. Однак хоча офшорний ринок є більш точною назвою для ринку валюти, що перебуває в обігу поза межами відповідної країни, назва "євроринок" використовується і сьогодні для визначення будь-яких офшорних ринків будь-якої валюти.

Поняття "євродолар" виникло наприкінці 50-х років для визначення тимчасово вільних грошових коштів у доларах США, що розміщувались фізичними та юридичними особами різних країн у банках за межами США і використовувались останніми для проведення кредитних операцій. Базою ринку євродоларів послужили доларові депозити іноземних вкладників на рахунках у лондонських банках, які виникли в результаті хронічного дефіциту бюджету США. Внаслідок створення несприятливих умов для руху капіталів на ринку США та виникнення значної потреби в доларах на ринках Європи банки почали проводити операції з доларами за межами СІЛА. Британські банки, які активно займались фінансуванням міжнародних операцій, першими почали використовувати долар для проведення кредитно-депозитних операцій на міжнародному ринку.

В 60-х роках XX ст. через погіршення платіжного балансу США, а в 70-х унаслідок нафтових шоків та необхідності рециклювати нафтові капітали євроринки отримали поштовх для подальшого розвитку. Вони змогли забезпечити фінансування дефіцитів бюджетів, породжених нафтовими шоками, але сприяли накопиченню заборгованості країнами "третього світу" — імпортерами нафти. Розвиток інновацій на фінансовому ринку та подальша глобалізація ринків у 80-х роках сприяли подальшому розвитку євроринків. У цей час внаслідок кризи заборгованості ринок переорієнтувався на операції з корпораціями, фінансовими інститутами та урядами промислове розвинених країн. Наприкінці 80-х років близько 90% міжнародних банківських кредитів були надані агентам країн з розвиненою ринковою економікою. В цей час значного розвитку досяг ринок єврооблі-гацій. Ринок коротко- і середньострокових цінних паперів виник у в 1981 p., а ринок євроакцій — в 1983 р.

Інтернаціоналізації фінансових ринків тривалий час заважало регулювання національних ринків, ререгулювання яких у 80-х роках сприяло інтеграційним процесам. Сприяли цьому і розвиток інформаційних технологій та телекомунікаційних систем. Ререгулювання національних ринків, з одного боку, зробило їх конкурентоспроможними до