Реферат на тему:
Теорія портфеля
Під портфелем цінних паперів розуміють сукупність різних видів цінних паперів, придбану інвестором з метою отримання доходу, що відповідає певним вимогам щодо допустимих рівнів ризику та доходу. Основними параметрами портфеля є його величина та структура. Величина портфеля залежить від фінансових можливостей інвестора та від його бажання інвестувати кошти у фінансові активи, а не здійснювати безпосередні інвестиції у виробництво. Власниками значних за обсягом портфелів цінних паперів виступають фінансові інститути. Корпорації формують портфель цінних паперів у разі, коли є вільні фінансові ресурси, які немає потреби вкладати в розширення виробництва, а також тоді, коли інші альтернативні вкладення коштів менш привабливі й, крім того, існує розвинений фондовий ринок.
Структура портфеля визначається видами цінних паперів, що входять до його складу, їх строковістю, співвідношенням окремих видів цінних паперів у портфелі. Основними характеристиками портфеля виступають його очікувана дохідність та ризиковість. Кожен з інвесторів, маючи певні вимоги щодо допустимих рівнів ризику чи до очікуваних рівнів доходу, формує той чи інший портфель цінних паперів. Інвестори віддають перевагу формуванню портфеля, а не придбанню цінних паперів одного виду, оскільки, формуючи портфель, можна знизити рівень ризику за цінними паперами, не зменшуючи їх очікуваної дохідності.
Першим розробку теорії портфеля розпочав у 50-х роках XX ст. П. Марковіц. Основним результатом започаткованої ним теорії стала розробка основних принципів побудови ефективного портфеля, а саме такого, який максимізує очікуваний дохід при задовільному ступені ризику. Оскільки автором теорії портфелю є П. Марковіц, ефективний портфель часто називають ефективним портфелем Марковіца. При розробці теорії портфеля Марковіцем було зроблено ряд припущень:
1) задача побудови ефективного портфеля розв'язується в рамках двопараметричної задачі, тобто до уваги беруться лише два параметри інвестицій — дохід та ризик;
2) інвестором ставиться задача максимізації доходу за портфелем при задовільному ступені ризику;
3) портфель цінних паперів формується інвестором із ризикових активів, майбутній дохід за якими наперед невизначений. Безризи-кові активи, величина майбутнього доходу за якими наперед визначена і прикладами яких є короткострокові державні цінні папери, не використовуються для формування портфеля;
4) інвестор вважається несхильним до ризику. Якщо існують два варіанти однакового доходу, але різного ступеня ризику, інвестор обирає варіант з меншим ризиком;
5) розподіл ймовірностей для портфеля цінних паперів вважається нормальним (Слід зауважити, що розподіл ймовірностей для одного активу далекий від нормального, тоді як розподіл ймовірностей для портфеля цінних паперів можна вважати нормальним.);
6) визначення дохідності та ризиковості портфеля здійснюється впродовж одного часового періоду, як правило, року. Оцінки, отримані для такого періоду, не можуть бути узагальнені на більш тривалий період часу, оскільки невизначеність, пов'язана з часом, та невизначеність і випадковий характер цінових змін на ринку збільшують невизначеність прогнозів, що мають вплив на майбутні зміни в ризиковості та дохідності портфеля.
Дохідність портфеля за період визначається часткою від ділення приросту ринкової вартості портфеля і виплат за ним за період на ринкову вартість портфеля на початок періоду:
де V0, Vi — ринкова вартість портфеля на початок і на кінець періоду; D — виплати за портфелем протягом періоду.
Приклад. Ринкова вартість портфеля на початок першого, другого, третього періодів та на кінець третього періоду становить, гр. од.: 100 000, 130 000, 110 000, 90 000. Визначити дохідність портфеля, якщо виплати за портфелем протягом періодів не здійснювались.
Дохідність портфеля в 1—3 періодах згідно з формулою (13.60) становить:
Середня арифметична процентна ставка, що відображає середню дохідність портфеля протягом трьох періодів за умови, що дохід за портфелем періодично вилучається, а втрачені кошти поновлюються, згідно з формулою (12.11)
Портфель цінних паперів формується з різних видів цінних паперів, дохідність яких змінюється з часом. Щоб краще зрозуміти, чому формування портфеля з різних видів цінних паперів поліпшує його характеристики, треба розглянути залежність між змінами в доході за окремими цінними паперами.
Очікувана дохідність різних цінних паперів залежить від багатьох чинників і, звичайно, неперервно змінюється. Залежність між змінами в доході за двома цінними паперами X і Y відображає коефіцієнт кореляції, який приймає значення від -1 до +1 і визначається формулою
де rx,ry — очікувана дохідність цінних паперів X, Y; Gx, у— стандартні відхилення величин X, Y; cov(X,Y) називається коефіцієнтом коваріації і визначається сумою
де Pі — ймовірність того, що рівень доходу за цінними паперами X, Y дорівнюватиме Rxt, Rг, M(RX), M(RY) — середній очікуваний рівень доходу за X, Y відповідно.
Залежність між рівнями доходу за двома цінними паперами та часом показано на рис. 13.3. Якщо дохідність цінних паперів однаково змінюється в часі (рис. 13.3, а), вважають, що ці цінні папери ідеально корельовані. В цьому разі коефіцієнт кореляції дорівнює 1. Якщо залежність між рівнями доходу за цінними паперами така, як на рис. 13.3, б, цінні папери від'ємно корельовані, а коефіцієнт кореляції дорівнює -1. У переважній більшості коефіцієнти кореляції для різних цінних паперів лежать в інтервалі 0,3—0,7, тобто цінні папери є додатно корельованими (рис. 13,3, в). Це пояснюється тим, що їх дохідність істотно залежить від ринкових процентних ставок, ситуації в економіці, галузі тощо. Більш корельованими є цінні папери, що перебувають в обігу на одному ринку. Для таких цінних паперів досить часто коефіцієнт кореляції приймає значення, близькі до 0,5. Коефіцієнт кореляції, що дорівнює 0,5, є типовим для акцій. Хоча існують акції, які мають від'ємну кореляцію з більшістю ринкових акцій. До таких акцій