Відтік капіталу, його причини та наслідки
Економічний спад в Україні вже завершився, але масовий відтік капіталу з країни продовжується. Втрати від цього явища добре відома: утрата продуктивного потенціалу, податкової бази і контролю над грошовими агрегатами - усе це лягає важким тягарем на суспільстві в цілому й ускладнює здійснення заходів державної політики. У той же час відтік капіталу може бути як симптомом, так і засобом протизаконної діяльності, що, як багато хто думає, особливо актуально у випадку України. Численні повідомлення в пресі вказують на можливість того, що частина коштів, наданих міжнародними фінансовими організаціями (МФО) просто переправляється за межі країни і навіть осідає на індивідуальних рахунках у закордонних банках. Таким чином, відтік капіталу, цілком ймовірно, також підриває суспільну підтримку програм МФО в Україні.
Серед головних причин відтоку капіталу можна назвати нестабільну політичну ситуацію, макроекономічну нестабільність, конфіскаційний характер оподатковування, неспроможність банківської системи і ненадійне забезпечення прав власності. Наслідком усього цього є потужний відтік капіталу з країни з використанням таких засобів, як заниження сум у рахунках-фактурах при експортних операціях, оформлення фіктивних авансових платежів у рахунок імпорту, а також банківські перекази в обхід існуючих заходів контролю.
По прийнятому визначенню відтік капіталу включає усі види відтоку коштів, що перевищують нормальне переміщення капіталу у відповідності зі стратегією диверсифікації міжнародного портфелю. Дане визначення охоплює усі випадки відтоку капіталу в результаті злочинних дій; відтік коштів, зароблених законним способом, але суперечному закону в силу порушення заходів регулювання капіталу (або ухиляння від сплати податків); а також цілком законний відтік коштів відповідно до чинних правил, та викликаний неекономічними чинниками, наприклад політичною невизначеністю. Дана, більш широка концепція відтоку капіталу використовується тут по двох причинах. По-перше, усі випадки відтоку капіталу несприятливим чином відбиваються на показниках макроекономічної діяльності країни. По-друге, на підставі наявних даних практично неможливо розрізнити випадки відтоку капіталу в результаті злочинної діяльності, випадки незаконного (але не злочинного) вивозу капіталу і цілком законне переміщення засобів за межі країни.
Середньорічна сума відтоку капіталу з України про оцінкам різних експертів складає до $10-15 млрд. у рік, що складає біля $200 на душу населення. Цікаво порівняти ці показники з показниками у Росії - $15-20 млрд. у рік, що складає $100-150 на душу населення. Для всіх оцінок відтоку капіталу характерний особливо високий ступінь непевності, що пов'язано з низькою якістю статистики платіжного балансу. (За даними Міністерства статистики України відтік капіталу у 1999 році склав трохи більше $200 млн.)
Відповідно до визначення в Fischer and Sahay, країн Східної і Центральної Європи, що першими приступили до реформ, включають Угорщину, Польщу, Словаччині, Словенії, Хорватії і Чехії. Відтік капіталу з цієї групи країн складав у перші роки перетворень у середньому 15 доларів на душу населення, що набагато менше значення того ж показника в Україні. Більш того, у міру закріплення результатів реформ і поновлення зростання виробництва в цих країнах у 1993 році відтік капіталу припинився, а притока в країни цієї групи складав у середньому 75 доларів на душу населення в 1993-2000 роках.
Тривалий період відтоку капіталу нагадує ситуацію в Латинської Америці, коли з припиненням обслуговування боргу Мексікою в 1982 році пішло десятиліття відтоку капіталу. Хоча масштаби цього явища в даному випадку були в середньому менше, ніж у Росії, окремі країни усе ж випробували украй високі рівні відтоку капіталу. Так, відтік капіталу з Мексіки в 1983 році перевищив 250 доларів на душу населення. Кризові ситуації останнього часу в Латинської Америці не супроводжувалися тієї ж ступенем відтоку капіталу, хоча і тут середні значення істотно приховують розходження між окремими країнами.
Розглянемо основні причини відтоку капіталу з України.
З самого початку переходу до ринкової економіки Україна зіткнулася з цілою низкою проблем, що зробили достатньо ризикованим збереження заощаджень населення усередині країни і, навпаки, значною мірою сприяли переказу особистих заощаджень за кордон. Незважаючи на те що був прийнятий ряд заходів для усунення цих проблем, якість реформ у цьому напрямку залишається далеко неоднозначною.
Макроекономічна нестабільність, що є у великому ступені слідством політичної нестабільності, породжує непевність у відношенні майбутнього прибутку від інвестицій в Україну.
Довільний і конфіскаційний характер системи оподатковування сприяє ухилянню від сплати податків, а перерахування коштів закордон дозволяє легко вкривати їх від податкових органів.
Недовіра до банківської системи сприяє переказу заощаджень закордон.
Слабість інституціональних механізмів захисту прав власності і корупція, що широко поширилася, не розташовують до накопичення активів в Україні.
Нарешті, у деяких випадках приватизація створила можливості для керівників підприємств відчужувати активи, що знаходяться у їхньому віданні, і приховувати отриманий виторг за кордоном.
Перераховані головні причини створюють стимули для переказу (або збереження) капіталу за кордон, що здійснюється різноманітними шляхами.
Канали відтоку капіталу з України добре відомі:
Надання неправдивих даних про розміри експортного виторгу.
Неправдиве вказання прибутків від експорту досягається декількома засобами: (a) заниження сум у рахунках-фактурах при експортних операціях; (b) контрабандний експорт, прибутки від якого переводяться в закордонні компанії або на закордонні рахунки, і (c) здійснення експорту через офшорні дочірні підприємства по занижених відпускних цінах, причому різниця між ними і ринковими цінами залишається в офшорній зоні.
Слабість митного і прикордонного контролю у перші роки реформ полегшувала відтік капіталу через цей канал.
Завищення розмірів платежів по імпорті, у тому числі за допомогою фіктивних контрактів на імпорт товарів або послуг.
По деяким