ДО КУРСОВОЇ
Лісове господарство України
УДОСКОНАЛЕННЯ ЛІСОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Як показав час, побудова правової держави – справа нелегка і довготривала, Нажаль, нерідко доводиться спостерігати, як високі урядовці при призначенні на посаду обіцяють не займатися н властивими на Кабінету Міністрів функціями, а з часом вимушені повторювати помилки своїх же попередників. Адже Урядові нерідко доводиться діяти у рамках досить недосконалих законодавчих і нормативних актів, внесення змін до яких є копітким і обтяженим безліччю тривіальних процедур щодо їх погодження та затвердження. Щонайменше, це стосується питань регулювання лісових відносин і лісового господарства. Як наслідок, практично ведення лісового господарства все ще залишається на засадах планово-розподільної системи господарювання: зберігаються ті самі централізоване управління господарською діяльність лісгоспів, усі ті заходи та лісогосподарські роботи, що забезпечують лісовідновлення і спрямовані на виробництво деревини за рахунок коштів державного бюджету. Це зручно і вигідно для підприємців, але несе відомі, вкрай негативні наслідки для конституційно визначеного власника лісів, тобто Українського народу.
Досвід реформування економічних відносин у лісовому господарстві України за всі роки побудови незалежності показав, що набагато більші повноваження порівняно з конституційно визначеним власником мають “постійні лісокористувачі”. Цей термін мистецьки вписаний до Лісового кодексу України (ст. 9) і не менш вдало набирає підприємницької ваги завдяки вишуканому і сміливому менеджменту заінтересованих осіб. Їх зусилля та здобутки, прямо слід сказати, заслуговують на повагу. Саме тому в лісівництві України “маємо те, що маємо”: за роки побудови державної незалежності в усіх законодавчих і нормативних актах зовсім зник термін “землекористувач” стосовно до лісгоспів усіх форм господарювання. Що ж до слова “держлісгосп” як адміністративно-господарська одиниця, то з’ясовується, що він ”підпорядковується обласному лісогосподарському об’єднанню і має у своєму розпорядженні лісовий фонд”1. Отже, лісовим фондом розпоряджаються держлісгоспи, а не органи державної влади та місцевого самоврядування... Вони є розпорядниками усього лісового фонду, а не землекористувачами, з належною відповідальністю за раціональне використання родючості грунтів за типами лісу та лісорослинними умовами. а також із сплатою земельного податку незалежно від результатів господарської діяльності.
Вживання терміна “постійний лісокористувач” постійно приносить плоди, але не для держави, не для власника природних ресурсів...
Правда, енциклопедія вона і є енциклопедія, хоча й видана Національною академією наук України. А Лісовий кодекс України – це нормативний акт, Закон, причому не природний, який не підлягає змінам, а рукотворний, і має постійно вдосконалюватися. Він так визначає сутність того, що за конституційними засадами належить Українському народові: постійні лісокористувачі мають право “власності на заготовлену продукцію і доходи від її реалізації” (ст. 18, п.3). Отже, не Український народ має право на ліс (деревину), а постійні лісокористувачі... Народ, так би мовити, має право на ліси у значенні “екосистема”.
Щоб не створювати конкуренції лісгоспів з суб’єктами лісопромислової діяльності, законодавець уточнює це положення тим, що надає постійним лісокористувачам право “на першочергове спеціальне використання у встановленому порядку лісових ресурсів” (ст. 18, п.”). Не так швидко можна зрозуміти підприємницьку спрямованість цієї законодавчої норми та її неузгодженість з ринковими засадами.
Як бачимо, терміном “постійний лісокористувач” підмінили термін “лісгосп”, який означає адміністративно-господарську одиницю. Легко зрозуміти, що це визначення віддзеркалює діяльність, пов’язану з розробкою лісосік, виробництвом лісових матеріалів (деревини) необроблених (ЛМНО), їх транспортуванням і подальшою переробкою або реалізацією відповідних сортиментів деревини і пиломатеріалів на внутрішньому та зовнішньому ринках. Тим часом для менеджерів важливо зберегти підміну понять, які
вкладаються у зазначені терміни, а також, з одного боку, закріпити назву “лісгосп” для суб’єктів адміністративно-господарського поділу в лісовому господарстві, і з іншого – використовувати непряме законодавче твердження про те, що до них можна застосувати термін “постійний лісокористувач”. Але за своїм економічним змістом ці терміни є несумісними. оскільки лісгоспи соціально і економічно покликані виробляти (вирощувати) деревину та продавати її у вигляді лісосічного фонду (ЛСФ) лісокористувачам, тобто суб’єктам лісопромислової діяльності. Усі вони (лісопромислові підприємства різних форм власності) є споживачами товару, який “виробляє”... природа, а лісгоспи “відпускають на пні”. І всю “проблему” можна розв’язати дуже просто – внісши зміни до ст.. 9 Лісового кодексу України Спробуємо розібратися в цьому детальніше.
У Лісовому кодексі України записано: “У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі – постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих цілей ат проведення науково-дослідних робіт у порядку, передбаченому цим кодексом” (підкреслено автором. – А.Б.). Це речення є непростим навіть для граматичного осмислення, не кажучи вже про економічний зміст.
Спростимо його для більш чіткого розуміння. Оскільки в системі управління лісами в Україні склалися вже згадані лісгоспи, то замінимо складне словосполучення “спеціалізований лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи... для ведення лісового господарства”, на вираз “лісгоспам усіх форм господарювання”. Крім того, замінимо вираз “земельні ділянки лісового фонду” на одне слово “Ліси”, адже це слово означає сукупність об’єктів землі, рослинності тощо і має ширший зміст ніж вираз “лісовий фонд”. Зміст останнього полягає у визначенні запасів деревини, до того ж лише стовбурової. А слово “ліс” за своїм екологічним змістом означає сукупність земельних ділянок – як вкритих лісовою рослинністю, так і тимчасово невкритих (зрубів, згарищ, галявин т ін.), а також боліт, озер, малих річок,