РЕФЕРАТ

на тему:

„Ринок робочої сили”

Ринок робочої сили, що на поверхні явищ виступає як ринок праці. Друге місце, яке посідає цей вид ринку у загальній структурі ринку, зумовлено тим, що робоча сила, «людський капітал» (за термінологією західних учених) відіграє нині важливішу роль у процесі вироб-ництва, ніж „фізичний капітал” (засоби виробництва). Про це опосередковано свідчить і той факт, що частка заробітної плати в національному доході розвинутих країн Заходу становить близько 60 %. Ринок робочої сили — надзвичайно складний. У ньому виділяють ринки про-фесійні, галузеві, регіональні та ринки робочої сили окремих сфер народного господарства (матеріального і нематері-ального виробництва тощо)

Біржа робочої сили (на поверхні явищ біржа праці) або служба зайнятості – це установи, які збирають і надають інфор-мацію про наявність вакансій, сприяють підготовці й перепідготовці кадрів, створенню робочих місць, швидкому переміщенню робочої сили, забезпеченню ефективної зайня-тості працездатного населення, частково регулюють процес зайнятості.

Біржа робочої сили має свої відділення в містах, районах, їхнє завдання полягає в тому, щоб розробляти, аналізувати програми зайнятості, надавати профконсультації, здійснювати підготовку, перепідготовку кадрів та їх працевлаштування.

На початку 1991 р. в Україні було прийнято Закон «Про зайнятість населення». Згідно з ним на всій території країни створюються служби зайнятості, які зобов'язані надавати послуги щодо забезпечення зайнятості населення. Основні функції служби зайнятості: аналіз і прогноз попиту та пропозиції на робочу силу; інформування населення і державних органів управління про стан ринку праці; консультування громадян, які звертаються до цієї служ-би, про можливість отримати роботу, вимоги до профе-сії; організація професійної підготовки і перепідготовки; реєстрація безробітних, підготовка програм зайнятості та ін.

Державна служба зайнятості має право на отримання інформації про вакансії, умови праці, на внесення пропо-зицій про встановлення квот прийому на роботу тих осіб, яким потрібний спеціальний захист, направлення безробіт-них на громадські роботи тощо. З цією метою служба зайнятості укладає договори з громадянами при їхньому працевлаштуванні ( з оплатою вартості проїзду, добових), оплачує вартість професійної підготовки і перепідготовки, надає стипендії на час навчання та ін.

Фінансує ці витрати державний фонд сприяння зайня-тості. З коштів фонду можна надавати безпроцентну позику безробітним, якщо вони вирішили зайнятися підприємниць-кою діяльністю. Цей фонд створюється на республікан-ському і місцевому рівнях, на нього виділяється не менше З % обсягів республіканського і місцевих бюджетів. Дже-релами надходження у фонд коштів є також обов'язкові відрахування підприємств, кошти служби зайнятості, отри-мані за надання платних послуг підприємствам і орга-нізаціям, добровільні внески громадських організацій, зару-біжних фірм та ін.

Список використаної літератури:

1. С.Мочерний. Основни економічних знань. – Київ, 1995.