Стан цукробурякового виробництва в Україні.

Цукробурякове виробництво - одна з небагатьох сфер АПК, що за певних організаційно-економічних умов може бути і експорто-, і конкурентоспроможною. Україна донедавна входила у першу десятку країн - найбільших виробників цукру і поставляла його за межі держави понад 3.5 млн.т, на внутрішній ринок - до 2,5 млн т. У вартості експортних продовольчих товарів частка цукру ще недавно (у 1995 році) становила понад 30%. Багатокомпонентність вихідної продукції цукробурякового виробництва, її використання в багатьох сферах народного господарства зумовлює не тільки кон’юктурність галузі, а й виробничо-економічну залежність її від ефективного розвитку підприємств і організацій інших галузей, зокрема харчової промисловості. До того ж цукор може бути перероблений на продукти технічного використання. Проте з різних причин виробництво цукру з цукрових буряків в Україні скоротилось від 5,3 млн.т у 1990р. до 2 млн.т у 1997 р. і в 1998 р. - всього лише 1,84 млн.т. За цей період обсяги виробництва цукрових буряків зменшились на 26,6 млн.т, або в 2,5 раза. а урожайність знизилась в 1,6 раза (від 27.6 т/га у 1990 р. до 18,5 у 1998 р.). Звузився внутрішній ринок цукру.

Причини скорочення посівів цукрових буряків і зниження урожайності зумовлені втратою інтересу до виробництва, що було породжено ейфорією переходу до ринкових відносин без сформованої і відрегульованої нормативно-правової основи відносин власності.

Національна програма розвитку вітчизняного машинобудування не виконується, а імпортна техніка не по кишені господарствам, внаслідок чого в полі залишаються цукрові буряки, кукурудза та інші культури. Внесення на поля органічних добрив під цукрові буряки скоротилось в 1,7 раза, мінеральних - в 4,1 раза, що й призвело до значного зниження урожайності. Водночас Україна експортує вдвічі більше мінеральних добрив, ніж вносить під посіви, маючи незабезпечені потреби власного землеробства в поживних речовинах.

В країнах світу за аналізований період врожайність цукрових буряків була досить високою: у Світі - 34,5 т/га, Франції - 64,3, Голландії – 65,6, Німеччині - 51, США – 44,4 т/га.

В Україні є відпрацьована вітчизняна інтенсивна технологія вирощування цукрових
буряків, яка не набагато поступається тим технологіям, що впроваджуються у наших
господарствах інофірмами. Ведення буряківництва на основі цієї технології забезпечило б
виробництво цукрових буряків на рівні 55-60 млн.т.

Проте відсутність фінансових ресурсів, що, безумовно, є наслідком не відрегульованого на макрорівні механізму відносин власності, обмежує ведення буряківництва на інтенсивній основі і призводить до зниженя обсягів виробництва цукрових буряків. В результаті галузь з ще недавно прибуткової стала збитковою, інтерес до розвитку якої може бути втрачений, якщо не будуть змінені економічні правила господарювання. А це призведе до занепаду не тільки сільськогосподарського виробництва, цукрової промисловості, а й інших галузей харчової промисловості, що загрожуватиме продовольчій безпеці країни, яка є складовою національної безпеки.

Стан галузі тютюнництва в Україні

Тютюнництво - високодохідна галузь сільського господарства, яка розвивається в єдиному агропромисловому комплексі України і є сировинною базою для тютюново-ферментаційних заводів та тютюнових фабрик. Виробництво тютюнової сировини - необхідна галузь вітчизняного тютюнового підкомплексу і разом з підприємствами тютюнової промисловості дає суттєвий доход до державного бюджету у вигляді податку на додану вартість, акцизного збору та податку з прибутку.

Виробництво тютюнових виробів ефективне, але при сучасних недосконалих економічних відносинах галузь знаходиться в дуже складних умовах господарювання і за останні роки стала хронічно збитковою. Внаслідок цього в Україні значно скоротилися посівні площі тютюну, знизилися врожайність та валові збори цієї важливої культури (табл. 6).

У роки стабільного виробництва Україна мала 24-30 тис. т власного тютюну при посівних площах 24-27 тис.га. Найбільшу кількість тютюнового сухого листя було зібрано у 1972 р. - 36,8 при урожайності 13,8 ц/га і площі 26.6 тис. га.

Різкий спад у галузі намітився з 1989 р., коли вперше за всю історію тютюнництва в Україні було зібрано 13,2 тис. т тютюну, або на 8,5 тис т менше, ніж у 1988 р., а вже з 1991 р. тенденція зниження виробництва тютюну в державі стала катастрофічною для сировинної галузі. При потребі ринку в 50-55 тис.т тютюнової сировини в 1997 р. в Україні господарствами всіх форм власності вироблено 2,8 тис.т, у тому числі 1,5 тис.т, або 53.4% -у громадському аграрному секторі та 1,3 тис. т. або 46% - у приватному секторі. У 80-х роках таку кількість тютюну вирощував один Борщівський район Тернопільської області. Основні площі тютюну приватного сектора сконцентровані у придністровській тютюносійній зоні. За даними Держкомстату, в останні роки тютюн вирощують у господарсвах приватного сектора інших областей, зокрема Волинської. Житомирської. Київської, Полтавської, Сумської, Чернігівської та Черкаської. Однак площі тут незначні -20-50 га з розрахунку на одну область. Питома вага всіх цих областей невисока і у 1997 р.

Запорізькій та Миколаївській областях, а також у Дніпропетровській І Донецькій областях . Друге місце займає Лісостеп , де найраціональніше розміщувати посіви озимих у Черкаській області . Непогано складаються умови для вирощування озимих зернових у Полтавській та Хмельницькій областях. У перспективі в цих двох зонах доцільно зосереджувати, в основному всі посіви цих культур.

В результаті недостатньо обґрунтованого розміщення посівів озимих зернових культур, господарства зони Полісся зазнають великих збитків, оскільки тут недоотримують значну кількість продукції з одиниці площі при значно вищих затратах праці і коштів, ніж в умовах Лісостепу . Про це свідчать дослідження, проведені вченими Інституту аграрної економіки