На основі використання сукупного індексу вченими проводились дослідження і розрахунки так само по ярих зернових культурах (див. табл. 9). Судячи з величини сукупних індексів, які склалися в регіонах, можна дійти висновку, що існуюче розміщення виробництва ярих зернових культур у господарствах України не відповідає сучасним умовам ринкової економіки. Особливо невдало розміщено посіви ярих зернових у Миколаївській та Одеській областях, де найнижчий сукупний індекс ( відповідно 0,72 і 0.63). При вирощуванні цих культур у сприятливіших природно-економічних умовах, наприклад, у Дніпропетровській та Луганській областях або ж у Лісостепу, можна було б тільки в 1996 р. отримати додаткової продукції (за рахунок підвищення врожайності на 10 ц/га) в розмірі 280.1 тис.т на суму понад 30 млн. грн.(у закупівельних цінах 1996 р.). зекономити грошово-матеріальних ресурсів на вирощуванні врожаю близько 8 млн. грн. і затрат праці -473 тис. людино-днів.

Таким чином, лише за рахунок деякого поліпшення процесу організацій розміщення озимих і ярих зернових культур, зосередивши їх у сприятливіших умовах, можна було б тільки у 1996 р. отримати економію грошово-матеріальних засобів на суму 191,3 млн.грн. і

праці - 1479,6 тис. людино-днів. Водночас із цим господаства отримали б додаткову кількість зерна (за рахунок підвищення врожайності) у розмірі 1070,8 тис.т.

До важливих невикористаних резервів підвищення ефективності виробництва зерна слід віднести раціоналізацію виконання робіт, особливо на сівбі та збиранні врожаю, зменшення його витрат, тобто реально вирощеного зерна, яке через ті чи інші причини не надійшло споживачеві. Найбільші втрати зерна у сільськогосподарських підприємствах припускаються під час збирання врожаю. Оптимальна тривалість збирання зернових колосових, як правило, не перевищує 15 днів. В Україні фактична тривалість робіт на збиранні все ще істотно перевищує оптимальну, внаслідок того, що відсутня достатня кількість техніки, її продуктивність низька і коефіцієнт використання невисокий.

Насіння олійних культур і продукти їх переробки користуються великим попитом на
внутрішньому і світовому ринках, а рентабельність виробництва має відносно високий
рівень порівняно з виробницвом інших культур. Ці та інші причини призвели до того, що
в останні роки соняшник вирощується в Україні за тактикою "спаленої землі". Якщо в 1998 р.
було посіяно понад 2.5 млн. га і зібрано близько 2,2 млн. т соняшнику при середній
урожайності 9,3 ц/га. то вже в 1999 р. посівні площі соняшнику досягли 2,85 млн.га. або на
350 тис.га більше, ніж у попередньому році, площа посіву в 1999 р. на 1,2 млн. га перевищує
межу науково обґрунтованих оптимальних розмірів посівів цієї культури. Таку ситуацію
слід розглядати як екологічно небезпечну, бо за наслідками її можна прирівняти до вивозу за
межі держави родючого шару ґрунту.

У зв'язку з цим вчені розробили комплекс заходів, необхідних для оптимального функціонування галузі, а саме:

раціонально розмістити посіви олійних культур за грунтово-кліматичними зонами згідно з їх біологічними вимогами до умов вирощування;

у зв’язках з різними грунтово-кліматичними умовами вирішувати проблему збільшення виробництва насіння олійних культур, шротів, олії найдоцільніше за рахунок не однієї культури - соняшнику, а поєднання сої, соняшнику і ріпаку;

удосконалити структуру посівів олійних культур, насамперед, сої.
враховуючи унікальне поєднання в її насінні білка й олії, здатність культури до
біологічної фіксації азоту, особливу увагу звернути на розширення посівів цієї
культури на не зрошуваних землях у зоні Лісостепу, північному і
центральному Степу та на зрошуваних землях у центральному і північному Степу;

у тих регіонах, де хоча б одна з олійних культур не забезпечує одержання
високого врожаю, або виробництво їх економічно невигідне, вирощувати