Важливо підкреслити, що Рада по вивченню продуктивних сил Ук-раїни НАН України, яка вже багато років займається прогнозуванням розвитку і розміщення продуктивних сил на перспективу, фактично про-гнозувала розвиток не комплексів, а суми галузей на території республі-ки та її окремих районів. Хоча в умовах планової економіки такі прог-нози і створювали певну наукову основу для розвитку продуктивних сил, але комплексно - пропорціональне забезпечення всієї господарської сис-теми та її збалансованість не вдавались.

Як наслідок, ми одержали структурно незавершене, незбалансоване, нескомплексоване господарство, що не відповідає умовам і параметрам високоефективного господар-ського комплексу. Основною причиною такої ситуації стало те, що тео-рією комплексів і комплексоутворення займалися переважно економгеографи, які не брали участі у проектуванні, моделюванні та прогнозу-ванні їх функціонально-територіальної структури на перспективу, у ви-борі територій і майданчиків для розміщення підприємств і господарств. А саме проектна діяльність створює інформаційну базу для теоретичних узагальнень і формування наукових основ організації ТВК. До остан-нього часу має місце значний організаційний розрив між теорією і прак-тикою реального проектування комплексів. Для ліквідації такого роз-риву до розробки теоретичних основ комплексоутворення, конструюван-ня і прогнозування їх розвитку на далеку перспективу необхідно залуча-ти спеціалістів конструктивної та регіональної економік з науково-дос-лідних і проектних інститутів, які б могли розробляти організаційні та технологічні моделі первісних комплексів, доводячи їх до якісних і кіль-кісних параметрів складніших і масштабніших інтеграцій.

Практика нового господарського будівництва в Україні ставить пе-ред економічною наукою завдання розробити такі системи територіаль-ної організації суспільного виробництва, які б дозволяли бачити перс-пективу не як суму окремих галузей, а як господарство в цілому, в усіх його взаємозв'язках. Необхідно вивчати, конструювати і прогнозувати не окремі галузі чи елементарні комплекси, а більш складні територі-ально-виробничі утворення.

Саме в цьому полягає наукове забезпечення високоефективного розвитку господарства України.

Матеріальними умовами об'єднання всіх галузей суспільного ви-робництва в комплекс або спеціалізовану виробничу систему є виробни-чий і природноресурсний потенціали даної території: земельні, водні, мінерально-сировинні, біологічні та інші ресурси, населення і трудові ресурси, транспортно-економічні, виробничі та технологічні зв'язки, га-лузі господарства і окремі підприємства. Тому конструювання і моделю-вання ТВК передбачають оцінку ресурсозабезпеченості території, її по-треб у різних видах продукції, рівня розвитку окремих галузей матері-ального виробництва, економічних, технологічних, транспортних та ін-ших зв'язків між ними, виробничої та територіальної структур виробни-цтва, його економічної ефективності, рівня забезпеченості місцевих пот-реб у промисловій і сільськогосподарській продукції, фінансових мож-ливостей щодо капітальних вкладень у розвиток різних галузей матері-ального виробництва і сфери їх обслуговування, а також можливостей щодо інтеграції в господарському комплексі України і в світовому еко-номічному просторі.

На основі оцінки ресурсної забезпеченості території, територіально-компонентної структури економічних районів і вільних економічних зон, інвентаризації всіх господарських об'єктів можна визначити ті галузі, підприємства і господарства, які у взаємозв'язку з уже існуючими мо-жуть забезпечити формування нових ТВК з принципово новими функці-онально-компонентною і територіальною структурами, безвідхідним і мало відхідним виробництвами. Отже, основним завданням конструктив-ної та регіональної економік в умовах структурної перебудови має ста-ти дальше вдосконалення територіальної організації виробництва. І на основі його комплексування, комбінування, кооперування та інтегруван-ня необхідно спроектувати такі територіально-виробничі системи (еко-номічні райони, вільні економічні зони, промислові вузли), які б забез-печували розширене відтворення як у суспільному виробництві, так і в природному середовищі, і були максимально економічно ефективними.

Кожний ТВК повинен являти собою добре збалансовану систему, всі структуроутворюючі галузі та виробництва якої мають бути зв'язаними, скомплексованими, скомбінованими і скооперованими між собою, за-безпечувати найбільш комплексне, раціональне і високоефективне вико-ристання трудових, мінерально-сировинних, сільськогосподарських і ма-теріально-технічних ресурсів, випускати достатню кількість високоякіс-ної продукції, конкурентоспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках, забезпечувати збереження в чистоті природного середовища. Ха-рактеризуючись певними функціонально-компонентною і територіальною структурами і спеціалізацією виробництва, кожний з них повинен добре інтегруватися в загальнодержавному господарському комплексі та в світовому економічному просторі.

Структурну перебудову господарства України слід базувати на мак-симальному врахуванні об'єктивних законів розвитку продуктивних сил та їх територіальної організації, теорії та практиці комплексоутворення, використанні досвіду високо розвинутих країн світу, конструктивній і ре-гіональній економіках, перспективних конструкціях і моделях ТВК (еко-номічних районів, вільних економічних зон, промислових вузлів). Треба зауважити, що існуючі нині функціонально-компонентна і територіаль-на структури України не відповідають вимогам незалежної держави і параметрам високоефективної економіки і тому потребують докорінної реконструкції, а ТВК—значного реформування та пере спеціалізації. З огляду на це, в Україні необхідно розробити і прийняти на урядовому рів-ні довгострокову програму докорінної структурної перебудови національ-ної економіки. Вона має передбачати будівництво нових промислових підприємств (які в поєднанні з уже існуючими покликані створити струк-турно завершену, збалансовану і високоефективну господарську систе-му); повну модернізацію і переведення на нові технології існуючих про-мислових підприємств і всіх провідних галузей; удосконалення їх тех-нологічних і фінансово-економічних взаємозв'язків; комплексування всіх видів транспорту (автомобільного, залізничного, річкового, морського і повітряного) у єдину, добре налагоджену транспортну систему респуб-ліки; здійснення економічної реформи; залучення всіх економічних ме-ханізмів стимулювання розвитку продуктивних сил.

Пріоритет у розвитку ТВК України повинен надаватися паливно-енергетичному і аграрно-промисловому комплексам,