Сільськогосподарські ресурси дозволяють набагато збільшити по-тенціал харчової промисловості, і зокрема — таких її підгалузей, як бо-рошномельна, хлібопекарська, макаронна, круп'яна, комбікормова, плодоовочеконсервна, виноробна, харчосмакова, кондитерська та ін. Не-обхідно здійснити реконструкцію і переведення на нові технології цук-рової промисловості, а також прискорений розвиток молочної та м'ясної. Далеко відстає від потреб і сировинних можливостей легка промисло-вість, а найбільше — її текстильна, швейна, шкіряна, взуттєва та ін. підгалузі. Отже, промисловий потенціал України може бути збільшений за рахунок і цих галузей.

У перспективі Україна повинна стати державою високоінтенсивного сільського господарства. Тому для нього необхідно створити відповід-ну індустріальну базу, основою якої слугувало б високо розвинуте сільсь-когосподарське машинобудування. Випускові технічно досконалих, неметаломістких, насичених електронікою і автоматикою, дуже високо-продуктивних машин і обладнання для комплексної механізації вироб-ничих процесів у господарствах усіх форм власності треба надати пер-шочергового значення. Паралельно з розвитком сільського машинобуду-вання повинні розвиватися хімічна, тукова, мікробіологічна, комбікор-мова та інші галузі промисловості, які б змогли повністю забезпечити сільське господарство промисловими засобами виробництва і предмета-ми праці. При його повному ресурсному забезпеченні воно може стати великим товаровиробником багатьох видів продукції землеробства і тваринництва, а також продуктів їх переробки. В майбутньому Україна має всі передумови, щоб стати великим товаровиробником твердих і силь-них сортів озимої пшениці, пивоварного ячменю, молока, яловичини, м'ясної та беконної свинини, цукру, олії, спирту, крохмалю, м'ясних, плодово-ягідних і молочних консервів та багатьох інших видів продук-ції. АПК України має являти собою добре структуровану, збалансова-ну виробничу систему з високою ефективністю агропромислового вироб-ництва, здатну повністю забезпечити внутрішні потреби країни у продо-вольстві, а також вивозити значну його кількість на світовий ринок.

Структурна перебудова економіки України не можлива без нового економічного районування, суть якого полягає у визначенні ТВК (еко-номічних районів, підрайонів, промислових вузлів, вільних економічних зон). Тільки після його здійснення можна за допомогою конструювання і моделювання спроектувати їх функціонально-компонентну і територі-альну структури, а потім уже прогнозувати розвиток кожного економіч-ного району на перспективу. Економічний район — це категорія регіо-нальної економіки, економічної та соціальної географії. Тому фахівці з цих напрямів повинні взяти найбільшу участь у такій роботі. Науково обґрунтований поділ на економічні райони, що історично склалися в про-цесі територіального поділу праці та розвитку продуктивних сил, дозво-лить більш цілеспрямовано управляти їх розвитком на основі плануван-ня, конструювання і прогнозування на далеку перспективу. Утво-рення і розвиток економічних районів відбуваються як об'єктивний про-цес територіального поділу праці і мають свої особливості на різних ета-пах економічного розвитку країни. В умовах перебування України у скла-ді колишнього СРСР вони формувалися і розвивалися під впливом за-гальносоюзного поділу праці. З утворенням Української держави доко-рінно змінюється і її економічна функція, яка тепер полягає у забезпе-ченні стабільного розвитку господарського комплексу, підвищенні його економічної ефективності та життєвого рівня населення. Поділ країни на економічні райони, що характеризуються господарською своєрідністю і сталістю внутрірайонних зв'язків, дозволить диференційовано керувати розвитком економіки країни в територіальному розрізі. Економгеографами вже зроблено перші спроби економічного районування. Але ос-таточної сітки економічних районів ще немає. Тим часом на території України вже досить чітко визначилися певні ТВК, розвиток яких мож-на прогнозувати на перспективу. Найбільш чітко серед них виділяється Донбас.

Основними галузями промисловості, що визначають його структуру і виробничу спеціалізацію, є вугільна, хімічна, коксохімічна, чорна і ко-льорова металургія, важке машинобудування і електроенергетика — ті, які є найбільш природомісткими і створюють найбільше техногенне навантаження на природне середовище. Щороку тверді відходи промисло-вості сягають майже 500 млн. т (проти 1680,5 млн.—у цілому по Украї-ні).

3. Територіально виробничі комплекси України.

В Донецькій і Луганській областях знаходяться 1200 териконів, з яких майже 900 горять. Місцеві територіальні можливості щодо складу-вання нових відходів уже давно вичерпано. Щороку до річок і водойм скидається 3200 млн. м3 забрудненої води (проти 17435 млн. м3—у ці-лому по республіці). На колектори стічних вод перетворилися всі річки Донбасу, а їх вода стала не придатною для господарського використан-ня. Шкідливі викиди до атмосфери становлять 3400 тис. т на рік (проти 10015 тис. т—в цілому по Україні). Рівень забруднення природного се-редовища перевищує граничне допустимі норми в 25—ЗО разів, а по де-яких інгредієнтах — навіть у 100 разів. За цими показниками Донбас посідає 1-е місце у світі. На відміну від інших районів, він опинився у найважчому, кризовому становищі. Спрацювання ОВФ у промисловості та сільському господарстві коливається в межах 58—89 %. Застаріле устаткування, відсталі технології, дуже низький рівень НТП стали го-ловними причинами не комплексного використання сировини, надміру ве-ликих відходів, забруднення навколишнього природного середовища і випуску низькоякісної продукції.

Отже, для Донбасу важливе значення матимуть, насамперед, ін-вентаризація нагромаджених промислових відходів, встановлення у їх складі всіх корисних компонентів, які можуть бути використані як вто-ринна сировина. Згодом необхідно розробити технології утилізації та використання всіх цих відходів. Наявність великої кількості териконів, відвалів і флотаційних хвостів є наслідком не комплексного використан-ня сировини.

А тим часом багато з елементів, які складають їх, можуть бути використані в інших галузях промисловості. Наприклад, відходи чорної металургії, теплових електростанцій, коксохімічних і хімічних підприємств являють собою