ТЕМА: Сучасне світове господарство. Міжнародна економічна інтеграція
1) Сучасне світове господарство
Вихідною категорією світового господарства е економічна діяль-ність як спосіб забезпечення життя людини, її головна сфера — матеріальне виробництво. Організаційною фор-мою, в якій здійснюється економічна діяльність, є госпо-дарство. Таким чином, господарство — це економічна си-стема, функціонування якої являє собою процес еконо-мічної діяльності Особливість національного господарства полягає в тому, що економічна діяльність обмеже-на рамками держави (країни). Отже, національне гос-подарство — це економічна система, функціонування якої являє собою процес економічної діяльності в межах країни. Ця система єдина в економічному і організацій-ному відношенні й складається Із сукупності взаємопо-в'язаних; галузей та сфер діяльності, що мають визначе-ну пропорційність (співвідношення) у розвитку, і обу-мовлена розміщенням на території країни.
Як світ складається із країн, так і світова економіка (господарство) складається з національних господарств цих країн. Але то не просто сукупність або сума. Світове господарство — це сукупність національних господарств та їх економічних взаємовідносин. Слід підкреслити, що без економічних відносин національні господарства за-лишилися б відокремленими і не створили б світову економіку як систему.
Відомо, що в розвитку продуктивних сил рано чи пізно настає період, коли вони виходять за межі націо-нальних кордонів — починається інтернаціоналізація господарського життя. Економічні зв'язки між країнами помітно зміцнюються уже у XIX ст. під впливом великої машинної індустрії, яка потребує багато сировини та залучає до її видобутку і виробництва дедалі нові краї-ни. Здійснивши на базі великого машинного виробницт-ва перехід до масового випуску продукції, багато галу-зей все частіше починають працювати не тільки на внут-рішній, а й на зовнішній ринок. Прискорений внаслідок цього процес міжнародного поділу праці (приблизно до середини XIX ст.) спричинив до виникнення такої ситу-ації, коли більшість країн стали досить тісно економічно пов'язаними. Саме на цей період припадає зародження світового господарства.
Всесвітнє господарство — система взаємодіючих гос-подарств усіх країн світу, цілісний характер і функціо-нування якої визначаються об'єктивними законами роз-витку людського суспільства.
Світове господарство як система має свою структу-ру. Зауважимо, що тривалий час паралельно існувало три точки зору (підходи) на його структуру, формацій-на (міжсистемна) концепція; концепція «трьох світів» і концепція «центру та периферії».
Формаційний підхід полягає в тому, що світове гос-подарство розглядається з точки зору суспільно-економічних формацій. Виходячи з цього, розрізняли світову систему капіталістичного господарства та світову систему соціалістичного господарства, а окремі національні економіки входили у відповідну систему господарства.
Концепція «трьох світів» розподіляла світову еконо-міку на світ капіталізму, світ соціалізму та світ, що роз-вивається. Відображенням такої точки зору е поширені в останні десятиріччя статистичні Матеріали, де усі країни поділяються на три названі вище групи.
Останнім часом найбільшого поширення набула тре-тя концепція, згідно з якою світова економіка має свій «центр» (найбільш розвинуті країни) та «периферію» (країни, що відстають від «центру» за рівнем економіч-ного розвитку). Переваги такого підходу полягають у тому, що структура світового господарства розглядає-ться тільки з точки зору критеріїв економічного розвитку.
Між «центром» та «периферією» чіткої межі немає. До «центру» належать, як правило, країни Західної Європи (у першу чергу ЄС), США, Канада, Японія, деякі країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (Нова Зеландія, Австралія та Ін.). До світової «периферії» на-лежать всі інші національні економіки, але вони в свою чергу розподіляються на групи за ступенем віддаленос-ті від «центру».
Систематизація національних економік, виділення типів країн, їх групування необхідне для того, щоб:
систематизувати країни відповідно до особливостей та рівня їх розвитку;
виявити їх характерні риси;
визначити місце у системі світового господарства та міжнародних економічних відносин;
визначити та передбачити імовірні перспективи їх розвитку.
2) Міжнародна економічна інтеграція
Міжнародна економічна інтеграція — це вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, коли інтер-націоналізація господарського життя проявляється у пе-реплетінні національних господарств двох або кількох країн та проведенні ними узгодженої міждержавної тор-говельно-економічної політики.
Динамічний розвиток процесів міжнародної еконо-мічної інтеграції зумовлений:
економічним розвитком країн, їх груп та регіонів сві-ту в умовах нерівномірного розподілу ресурсів;
закономірностями науково-технічного прогресу;
тенденціями демографічного розвитку;
наявністю і необхідністю вирішення глобальних про-блем (енергетичної, продовольчої, економічної, охорони навколишнього середовища, використання світового оке-ану та космосу, економічного зростання та народонасе-лення, економічної безпеки, роззброєння);
різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж,
ринковою «уніфікацією» економічного розвитку.
Як теоретично обґрунтовані і практично апробовані виділяють такі основні форми міжнародної економічної Інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона (асоціа-ція) вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок, еко-номічний та політичний союзи.
Зона преференційної торгівлі являє собою зону з пільговим торговельним режимом, коли дві або кілька країн зменшують взаємні тарифи по імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів у торгівлі з іншими країнами, Найбільш показовим історичним прикладом такої фор-ми інтеграції є преференційна система Британського співтовариства (1932 р.), що об'єднувала 48 держав,
У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунен-ня внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими прикладами є Європейську асоціація вільної торгівлі (1960 р.), зона вільної торгів-лі США— Канада (1988 р.).
Митний союз — це угода двох або кількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встанов-лення спільного зовнішнього тарифу. Такі угоди діяли у Бенілюксі (з 1948 р.) та Європейському союзі (з 1968 р.).
У межах спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів і громадян (робочої сили). Такі умови економічних взаємовідносин у, цілому характерні нині для Європейського союзу. Формується Північноамериканський спільний ринок (США, Канада, Мексика).
В економічному союзі вільний рух факторів у результаті виробництва доповнюється гармонізацією