Розвивається тенденція до формування глобальної цивілізації із спільними уподобаннями, цінностями та суспільною свідомістю, створюються структури глобальних еліт, вестернізуються світовий культурний простір за одночасного протистояння цьому процесові, особливо з боку мусульманських держав.

На авансцену світового економічного життя висуваються нові суб’єкти світогосподарських процесів, які поряд із традиційними стають нині головними.

Таких нових суб’єктів 8:

міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, ЮНКТАД, ФАО, МОП, СОТ);

країни „великої сімки”;

регіональні організації, яких намічується близько 60;

багатонаціональні корпорації (майже 50 тис);

інституціональні інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії);

неурядові організації;

великі міста;

окремі видатні особистості (науковці-нобелівські лауреати, університетські професори, відомі фінансисти, підприємці та ін.).

Щодо значення великих міст, до досить згадати, що, н-д, в одному лише Токіо виробляється в двоє більше товарів і послуг, ніж у всій Бразилії.

Економіка глобалізується внаслідок виникнення нових форм конкуренції, коли зростаюча кількість суб’єктів світогосподарських зв’язків не має певної державної належності.

Таким чином, глобалізація стає постійно діючим фактором і внутрішнього, і міжнародного економічного життя.

Існує 2 головні підходи стосовно етапів розвитку економічної глобалізації.

Згідно з першим, вона розпочалась ще до періоду великих географічних відкриттів у формі мляво плинної глобалізації, коли економічні відносини між державами мали спорадичний, дискретний характер, обмежуючись окремим локальними аренами і територіями.

До середини ХІХ ст. глобалізація переходить у стадію повільного прогресування, коли формується світовий ринок, розвивається міжнародний поділ праці, вимальовується профіль спеціалізації окремих країн і регіонів. Наступний етап (середина ХІХ ст. – 80-ті роки ХХ ст.) дістав назву структурної глобалізації, що пов’язана з економічним переділом світу, розпадом світового господарства на протилежні системи та їх єдиноборством. Нарешті, послідовна форма глобалізації розвивається в умовах єдиного ринкового світового господарства як об’єктивний процес і важлива ознака постіндустріальної цивілізації.

Другий підхід пов'язує генезис глобалізації з останньою чвертю ХХ ст., коли вона стає визначальним фактором як національного, так і міжнародного розвитку, перетворюється на домінуючу тенденцію світогосподарських процесів.

[3, ст. 51-53]

Виникнення світового господарства і його характерні риси.

Розвиток світового ринку товарів привів на рубіж ХІХ-ХХ віків до інтенсифікації міжнародного економічного спілкування. Яке стало поступово виходити за рамки міждержавного обміну товарами. Швидкий розвиток виробничих сил і ріст сили фінансового капіталу привів до виникнення світового господарства. Характерною рисою світового ринку є міждержавне переміщення товару, міжнародна торгівля.

При переході товарного виробництва від стадії світового ринку до стадії світового господарства виникає міжнародне переміщення вже не тільки товару, але і факторів його виробництва, насамперед всього капіталу і робочої сили. Таким чином, категорія світового господарства охоплює уже не тільки сферу обігу, а й сферу виробництва.

Світове господарство (world economy) – це сукупність національних економік країн світу, пов’язаних між собою мобільними факторами виробництва.

Світове (всесвітнє) господарство – це сукупність національних господарств, взаємозв’язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами.

Сучасне світове господарство – це сукупність національних економік країн, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об’єктивним законам ринкової економіки.

Світове господарство – це сукупність міжнародних економічних відносин у взаємозв’язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання й управління.

При широкій трактовці поняття факторів виробництва любий товар можна розглядати як використаний фактор або фактори виробництва.

Однак і одержаний в результаті товар може бути знову використаний як фактор в-ва.

Н-д: добуте вугілля продається на ринку і тому розглядається як товар, але продають його для того, щоб використати, н-д, для плавки сталі. Отже, вугіль – фактор виробництва. Молоко, також є товаром і фактором виробництва.

Основою світового господарства, також як і світового ринку є міжнародний поділ праці і ін. факторів в-ва. Різниця світового господарства від світового ринку в тому, що він проявляється не тільки і не стільки через міжнародний рух товарів, скільки через міжнародний рух факторів в-ва. Світове господарство включає всі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов’язаними з міжнародною мобільністю факторів в-ва.

Характерні риси сучасного світового господарства наступні:

розвиток міжнародного переміщення факторів в-ва, перш за все в формах вивозу – ввозу капіталу, роб. сили і технології;

зростання на цій основі міжнародних форм в-ва на п-ствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;

економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів в-ва на двосторонній і багатосторонній основах;

виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань.

Таким чином, світове господарство є більш високою чим світовий ринок стадією розвитку ринкової економіки, яка включає попри традиційну міжнародну торгівлю вивіз капіталу, міжнародну міграцію робочої сили і торгівлю технологією, а також утворюючись на цій основі міжнародні по свому характеру п-ства.

Регулюється світове господарство за допомогою національної (н-д, представлених державних гарантій інвестицій) і міждержавної економічної політики (н-д, заключення угод про уникнення двійного оподаткування).

В рамках світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою і орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

Економіка відкритого типу передбачає ліквідацію державної монополії, зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємництва, інтеграцію господарського комплексу в світове господарство та світовий ринок. Одним з найважливіших критеріїв цього переходу є сприятливий інвестиційний клімат країн, що стимулює приплив капіталовкладень, технологій, товарів. Внутрішній ринок країни доступний для таких надходжень. Проте водночас відкрита економіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв’язках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, рух капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики, щоб не допустити одностороннього переважання економічно розвиненіших країн.

[1, ст. 33-34; 7, ст. 25-27]