Розвиток господарства в країнах з потужними державно-корпоративними ком-плексами неминуче виходить за межі національних ринків. Інтернаціоналізація гос-подарського життя стимулювала розвиток різноманітних міжнародних форм еко-номічної діяльності, як, наприклад, транснаціональних корпорацій (ТНК).

Транснаціональна корпорація - це, як правило, великі виробничі концерни, торговельні або фінансові корпорації, сфера діяльності яких - весь світ.

Саме діяльність ТНК е причиною того, що в усьому світі можна бачити марки «Тойота» чи «Нісан», «Форд» чи «Дженерал моторе», «БМВ» чи «Фольксваген» або продукцію радіоелектроніки фірм «Тосіба», «Мацусіта» («Панасонік»), «Соні», «Дженерал електрік», «Вестінгауз» ІБМ та ін. Особливо активна діяльність ТНК США, Японії, ФРН, Великобританії, Франції.

Функціонально-господарська структура країни чи світового господарства залежить від сучасного розвитку стану суспільного поділу праці в усіх його формах, в тому числі стану міжнародного поділу праці.

Територіальна структура світового господарства - це географія соціально-економічної, функціонально-галузевої структур.

Науково-технічна революція і основні риси НТР.

Основні риси НТР

1. Всеосяжність (впливає на всі галузі виробництва, характер праці, побут, культуру, психологію людини тощо).

2. Докорінна зміна ролі людини у виробництві.

3. Зменшення часу між відкриттям і впровадженням його у виробництво.

4. Зв'язок з військовим комплексом.

Елементи НТР:

1. Наука.

2. Техніка і технологія (мета — підвищення ефективності виробництва, продуктивності праці). Є 2 шляхи (еволюційний і революційний) оновлення техніки і технологи.

3 Виробництво. Напрямки удосконалення

а) електронізація (ЕОМ, потужні обчислювальні центри тощо),

б) комплексна автоматизація (роботи, процесорна техніка),

в) нові види енергії (наприклад, термоядерна),

г) створення нових матеріалів і удосконалення традиційних,

д) впровадження біотехнологій.

4. Управління. Основними напрямками застосування НТР в світовому господарстві є:

1. Прискорений розвиток енергетики, машинобудування, хімічної промисловості.

2. Зниження ролі видобувної промисловості.

3. Інтенсифікація сільського господарства

4. Зміна товарної структури світового ринку.

5. Зміна структури зайнятості населення.

6. Розвиток транспорту.

7. Розвиток екологічно безпечних виробництв і т. д.

Паливно-енергетична промисловість світу.

Від розвитку енергетики залежить рівень економічного розвитку країни, тому протягом ХХ ст. людство спожило значно більше палива та енергії, ніж за свою попередню історію. Змінюється в часі і структура паливно-енергетичного балансу.

За прогнозами вчених, у XXI ст. відбудеться поступовий перехід до енергетики, що базується на відновних, невичерпних (альтернативних) ресурсах: атомна, геотермальна енергія, енергія Сонця, вітру, припливів і відпливів тощо.

У 1999 р. у світі було видобуто 3639 млн. т нафти. Головні райони видобутку нафти — країни Південно-Західної (Саудівська Аравія, ОАЕ, Ірак, Кувейт), Пів-денно-Східної (Індонезія) та Східної Азії (Китай), Північної Америки (Мексика, США, Канада), Африка (Нігерія, Алжир, Лівія, Єгипет). Де-що зменшилося добування нафти в Південній Америці (Венесуела) та Росії.

У країнах ОПЕК розміщується 76,8% світових запасів нафти, на розвинуті країни припадає всього 4,5% запасів нафти.

Основні райони споживання нафти — -країни Європи (крім Великобританії та Но-рвегії, які ведуть ви-добуток нафти з ше-льфу Північного мо-ря), США, Японія та Республіка Корея.

Видобуток природного газу у світі в 1999 р. досяг 2310 млрд. м3. Основна частка видобутку зосереджена в розвинутих країнах, хоча 1/3 необхідного їм газу ввозиться Основними експортерами приро-дного газу є Нідерланди, Росія, Норвегія, Канада, Алжир, Бруней, Індоне-зія. Найбільші споживачі газу — Франція, США, Росія, Німеччина, Вели-кобританія.

Через постійний ріст споживання забезпеченість світу нафтою у кінці XX ст. знизилася до 43 ро-ків, а газом — до 63 років.

Вугільна промисло-вість — найстаріша серед паливних і базується на величезних запасах. При сучасному рівні видобутку (3296 млн. т у 1999 р.) його може вистачити більше, ніж на тисячу років. Май-же 1/3 світового видобутку дає Китай, 1/4 — США, 1/6 — країни СНД (в основному Росія, Україна, Казахстан), крім того, видобувають вугілля Індія, Австралія, ПАР, Польща. Найбільші країни виробники вугілля є його основними споживачами, тому на світовий ри-нок надходить тільки до 10% загального видобутку. У світі утворилися своєрідні вугільні мости: США — Західна Європа, Австралія— Японія, ПАР — Західна Європа, Канада — Японія.

Електроенергетика. Розвиток електроенергетики залежить від наявності енергоресурсів, їх розміщення і способу видобутку, доставки і, найголовніше, від рівня економічного розвитку країни.

Виробництво електроенергії у світі в 1999 р. становило біля 1500 млрд. кВт год. Більшість її виробляється на ТЕС (2/3), ще по 1/6 ви-робництва припадає відповідно на ГЕС та АЕС. Найбільшими виробни-ками електроенергії на атомних електростанціях є Франція, США, Япо-нія. Німеччина та Росія.

П'ять країн світу (США, Росія, Японія, ФРН, Канада) виробляють 52% електроенергії світу.

Виробництво конструкційних матеріалів

Чорна та кольорова металургія, хімія, целюлозно-паперова, керамічна та це-ментна промисловість утворюють єдину систему в світовому господарстві. Вони пе-реробляють мінеральну сировину в конструкційні матеріали.

На чорні метали припадає 70-75 % обсягів конструкційних матеріалів, на пластмаси - 15 %. Важлива роль належить алюмінію. Все більшого значення набувають композитні матеріали, які особливо активно використовуються в авіакосмічній та автомобільній промисловості, а також силікатні матеріали так званої тонкої кераміки, без якої неможливий розвиток електронної промисловості.

Особливостями розвитку і розміщення чорної металургії в другій по-ловині XX ст. є послаблення її орієнтації на місцеву паливну та сировинну базу. У минулому металургійні заводи будувались біля вугільних басейнів (Рур, Пітсбург, Донбас, Кузбас, Сілезія) або біля залізорудних баз (Лотарингія, Кривий Ріг, Урал). Ця тенденція зберігається й нині під час освоєння нових мета-лургійних баз (наприклад, розміщення металургійних заводів Індії, Бразилії, Ки-таю), але все більше заводів виникає на шляхах перевезення руд та палива або ж поблизу основних ринків збуту металу (металургія Японії, Республіки Корея, Італії, нові заводи ФРН, Франції, Росії тощо). До того ж, у світі накопичилися ве-ликі запаси металу в машинах, будовах,