Швидкими темпами розвивається трубопровідний транспорт (осно-вні райони — Північна Америка, Європа, Південно-Західна Азія). Загаль-на протяжність магістральних нафтопроводів перевищує 440 тис. км. Че-рез них щороку прокачується 2 млрд. т нафти й нафтопродуктів. Найкру-пнішими власниками трубопроводів є США та Росія.

Морський і повітряний транспорт світу.

Морський транспорт відіграє значну роль у світовому вантажообі-гу, обслуговуючи міжнародну торгівлю. Близько 1/2 всього тоннажу при-падає на нафту та нафтопродукти. Зростає частка перевезень сухогрузами — залізної руди, вугілля, зерна, лісу. Основні судноплавні шляхи про-ходять через Атлантичний океан. На його узбережжі розташовані найбі-льші порти світу: Роттердам, Антверпен, Нью-Йорк, Філадельфія, Марсель, Гамбург, Лондон. Основна частина тоннажу суден належить Японії, Великобританії, Греції, Норвегії, США, Франції, Італії.

Річковий транспорт особливо велике значення має у США, Росії, Канаді, ФРН, Нідерландах, Китаї. Значними міжнародними артеріями служать Міссісіпі з Міссурі, Рейн, Дунай, Парана, Меконг тощо.

Провідна роль у перевезеннях пасажирів (щорічно до 800 млн.) на-лежить повітряному транспорту. Найбільші пасажирообіги мають США, ФРН, Японія, Великобританія, Канада, Австралія. Найбільші аеро-порти світу — Чикаго, Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні, Лондон, Париж, Сінгапур.

Зовнішньоекономічні зв’язки. Їх форми та сучасні тенденції в умовах нових політичних відносин у світі.

Міжнародні економічні зв'язки. До числа найважливіших форм міжнародних економічних зв'язків належать зовнішня торгівля, кредит-но-фінансові відносини, обмін науково-технічною інформацією, надання різноманітних послуг, міжнародний туризм.

У рамках світового господарства сформувалося кілька основних центрів зовнішньоторгових зв'язків. Майже 3/4 обороту зовнішньої тор-гівлі світу припадає на розвинуті країни, у тому числі 1/3 — на США, ФРН і Японію. НТР Істотно вплинула на товарну структуру зовнішньої торгівлі. Продукція обробної промисловості зайняла чільну позицію — понад 4/5. Особливо важливе місце посіла продукція машинобудування. Структура експорту країн, що розвиваються, теж змінилася. Зменшилася залежність країн від вивозу одного-двох видів сировини, за винятком кра-їн— експортерів нафти. Однак, країни, що розвиваються, досі залиша-ються основними постачальниками нафти, міді, бавовни, природного ка-учуку, а також продовольчих товарів — кави, какао, цукру, бананів тощо. Найбільші зміни у зовнішній торгівлі відбулися в нових індустріальних країнах— Республіці Корея, Бразилії, Мексиці, Аргентині, Тайвані, Сін-гапурі, які донедавна були головними експортерами сировини, спожив-чих товарів, а зараз значно збільшили у своєму експорті частку промис-лових товарів.

Прискореними темпами розвиваються обмін інформацією, будіве-льно-монтажними послугами, обслуговуванням придбаних машин, авто-мобілів тощо. Кредитно-фінансові відносини виявляються в наданні по-зик і кредитів, а в розвинутих країнах — також у вивезенні капіталу. За Існуючими оцінками, річний обсяг міжнародних фінансових операцій у 10-20 разів перевищує масштаби світової торгівлі, сягаючи 150 трлн до-ларів США. Майже 30% цієї суми припадає на США, по 15% — на Япо-нію та Великобританію. Потужними інвесторами є також ФРН, Франція, Італія. У 70-ті роки намітилася нова тенденція— значні інвестування країн-експортерів нафти— Саудівської Аравії, Кувейту, ОАЕ— в економіку європейських країн і США. Останнім часом до них приєдналися Республіка Корея, Тайвань.

У наш час все більшу роль у зв'язках між країнами відіграє міжна-родний туризм. Головним його регіоном була і залишається Європа. Прибутки від туризму досить вагомі для розвитку економіки ряду євро-пейських країн (Іспанія, Італія, Швейцарія тощо). Ще більшою мірою це стосується деяких країн, що розвиваються, для яких туризм став голо-вною галуззю міжнародної спеціалізації.

Зовнішня торгівля, вивіз капіталу інвестиції.

Інвестиції – витрати для придбання машин і устаткування, обладнання, для організації виробництва і формування виробничих запасів та ін.

Країни, торгуючи між собою, вдаються за до-помогою до світового валютного ринку. На ньому можна обміняти одну валюту на іншу або купити валюту для того, щоб розплатитися за екс-порт або імпорт. Коли б не було такого механізму, світове господарство залишилось би на рівні про-стого товарообміну (бартерної торгівлі), що прита-манний тільки слаборозвинутій економіці.

На світовому ринку праці склалась гру-па національних ринків праці, на які залучається іноземна робоча сила (США, країни Західної Євро-пи, нафтодобувні арабські країни). Основними по-стачальниками робочої сили на ці ринки є країни, що розвиваються. Особливо значні контингенти трудівників мігрують у пошуках роботи із Мекси-ки в США, із Західної Африки, Близького Сходу, Туреччини, а також із Південної Італії, Іспанії, Португалії в промислове ядро Європи. До цього долучається трудова міграція в Європу із постсоціалістичних країн з перехідною економікою.

Географія зовнішньої торгівлі і руху капіта-лу. Для більшості країн світу зовнішня торгівля - основна форма зовнішньоекономічної діяльності. Абсолютні та відносні показники експорту та імпорту країни віддзеркалюють розміри та особли-вості її участі в міжнародному поділі праці.

У рамках світового господарства сформувалося кілька основних центрів і на-прямів зовнішньоторгових зв'язків. Понад 2/3 обороту зовнішньої торгівлі припа-дає на взаємну торгівлю між економічно розвинутими країнами, в тому числі 1/3 - на США, ФРН та Японію. Отже, країни, що формують основні «полюси рос-ту», беруть особливо активну участь у міжнародному поділі праці: на Західну Євро-пу припадає понад 2/5 зовнішньоторгового обороту, на Північну Америку та Східну Азію - по 1/5. Напрями зовнішньоторгових зв'язків інших частин світу так чи інакше зорієнтовані на ці основні регіони інтенсивної зовнішньоекономічної діяль-ності.

Не менш яскраво це проявляється на ринку капіталу. Станом на початок 1992 року сумарні розміри зарубіжних інвестицій за період 1950-90 роки у світо-вому господарстві перевищили 1,5 трлн. доларів. Майже ЗО % цієї суми припада-ло на США, правда, і самі США залучали понад 20 % інвестицій з інших країн. По 15 % припадало на Японію та Великобританію. Потужними інвесторами були також ФРН, Франція, Італія, останнім часом до них долучилися Республіка Ко-рея, Тайвань, окремі нафтодобувні арабські країни. В 90-ті