критерієм, відповідно до якого розподіляються витрати між державним і місцевим бюджетами, є організаційна підпорядкованість підприємств і організацій.
Підвищення цін, що спричинило зростання видатків бюджетів усіх рівнів, у той же час доходи зростали в менших обсягах. Це стало однією з головних причин незбалансованості бюджету.
Реформування бюджетної системи, що взаємопов’язане з реформуванням політичної системи. Згідно з Конституцією України скасовано підпорядкованість Рад по вертикалі. Це створює передумови для формування бюджетної системи, адекватної ринковій економіці.
Шляхи скорочення.
Вкрай негативні наслідки (фінансові, економічні, соціальні) величезного бюджетного дефіциту потребують здійснення системи заходів для його подолання, проведення активного фінансової політики, використання узвичаєних у світовій практиці методів боротьби з дефіцитом. Прагнення до рівноваги бюджетних доходів і витрат шляхом збалансованості державного бюджету – це сьогодні одна з головних задач. Тільки вирішуючи її, можна проводити цілеспрямовану фінансову політику. При цьому варто враховувати, що засоби розв'язання даної задачі багато в чому визначається тим, до якої межі (нульового чи іншого) і якими темпами потрібно прагнути до збалансування бюджетних витрат і доходів.
У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту варто включити і послідовно проводити в життя такі заходи, що, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, а з іншого боку - сприяли скороченню державних витрат. Сюди відносяться:
зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривни;
зниження воєнних витрат;
зберігання фінансування лише найважливіших соціальних програм; мораторій на прийняття нових соціальних програм, що потребують значного бюджетного фінансування;
заборона Центральному банку країни надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами.
Крім цього, варто враховувати, що у світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту широко використовується така форма, як залучення в країну іноземного капіталу. З його допомогою вирішується відразу декілька задач, причому не тільки фіскального, але й економічного характеру; скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капітальних вкладень (а виходить, зменшується розрив між прибутками і витратами), розширюється база для виробництва товарів і послуг, з’являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні надходження в бюджет), поліпшується стан платіжного балансу.
Сучасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливіші з них такі:
загальний дефіцит бюджету, який називають також “фактичним” чи “касовим”, утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;
зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;
внутрішній дефіцит – це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;
операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;
первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;
поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.
Для фінансування дефіциту бюджету використовується як інфляційні, так і неінфляційні джерела.
Неінфляційні джерела містять в собі:
фінансування дефіциту бюджету здійснюється за рахунок запозичень на внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання залишків бюджетних коштів. Позики здійснюються у вигляді продажу державних цінних паперів (облігацій, векселів), позик у позабюджетних фондів (наприклад, у Пенсійного фонду або у фонду допомоги по безробіттю) або через одержання кредиту в банку. Останню форму фінансування бюджетного дефіциту використовує місцева влада. Зовнішні позики для покриття дефіциту державного бюджету в таких міжнародних організаціях, як Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк і в розвинених країнах та їхніх об’єднаннях типу ЄС тощо, характерні для країн, що розвиваються, а також все більше використовуються і перехідними до ринку країнами, в тому числі Україною.
трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги.
Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості – прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.
Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.
Дефіцит бюджету часто покривають додатковою емісією грошей. Внаслідок такої емісії розвивається неконтрольована інфляція, підриваються стимули для інвестицій, знецінюються заощадження населення, відтворюється бюджетний дефіцит.
Кредитну емісію як спосіб покриття дефіциту широко використовують в Україні. Так, в 1996 році 25% дефіциту визначали фінансування за рахунок емісійних кредитів НБУ. В 1994 ця позиція становила майже половину, а в 1995 – 67 відсотків. До травня 1993 емісійні кредити НБУ уряду надавались автоматично. Саме тому 1992 рік був першим роком гіперінфляції в Україні. З червня 1993 року обсяг кредитів уряду не може перевищувати відповідну межу, що встановлюється парламентом. Згідно із Законом України про Державний бюджет граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1 січня 2001 року встановлюється в розмірі 25.710.517,1 тис. гривень. А граничний розмір державного зовнішнього боргу України на 1 січня 2001 року встановлюється в сумі, еквівалентній 12.492.214,3 тис. доларів США. Ще 35 відсотків дефіциту покривалися за рахунок облігацій державної внутрішньої позики (ОДВП) та казначейських зобов’язань. У країнах з ринковою економікою має місце конституційне закріплення незалежності національного емісійного банку від виконавчої та законодавчої влади. Емісійний банк не зобов’язаний фінансувати уряд, таким чином ставиться заслін інфляційному вибуху, який би мав місце у випадку, якби гроші друкувались на замовлення уряду.
Державні позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпечніші, ніж емісія, проте вони також певною мірою негативно впливають на економіку країни. По-перше, при певних умовах уряд вдається до примусового розміщення державних цінних паперів