Найбільш характерними ознаками міжнародної фінансової системи є наявність “плаваючих” валютних курсів, що функціонують на основі Ямайських угод (1976), диверсифікація ліквідних засобів в наслідок впровадження в обіг міжнародних (СПЗ – спеціальні права запозичені ) та регіональних (ЕКЮ) валют , підвищення ролі й значення у міжнародних розрахунках валют провідних індустріальних держав ( США, Японія, Німеччини, Англії, Франції ); функціонування розгалужених системи міжнародних фінансових центрів, що забезпечують переміщення фінансових ресурсів у світовому масштабі; створення світової телекомунікаційної мережі (СВІФТ) яка об’єднує міжнародну валютну фінансову систему в органічну цілісність, надає їй відчутних рис глобального характеру.

Світові гроші – головна ланка міжнародної валютної системи. Вони є логічним продовженням внутрішніх грошей, вищою формою їх функціонального застосування. Оборотними (конвертованими ) називаються валюти тих країн, де немає валютних обмежень. Такі валюти вільно обмінюються на валюти інших країн. До них належать долар США, канадський долар, швейцарський франк марка Німеччини та ін. Частково оборотні валюти ті, що вільно обмінюються тільки по окремих валютних операціях (головним чином по поточних розрахунках ) або дозволяється такий обмін тільки для нерезидентів. Це валюти більшості європейських держав. Необоротними (неконвертованими ) замкнутими називаються валюти, обмін яких на валюти інших країн обмежений по всіх операціях як для резидентів (фізичних і юридичних осіб даної країни ), так і для нерезидентів. Необоротними є валюти майже всіх слаборозвинутих в економічному відношенні країн, яким властива хронічна пасивність платіжних балансів.

Валютний ринок – особлива сфера економічних відносин за капіталізму, пов’язаний з проведеннями операцій, з іноземною валютою і платіжними документами в іноземних валютах (чеки, векселі, телеграфні та поштові перекази, акредитиви). У країнах в яких немає валютних обмежень, існують вільні валютні ринки, там, де такі обмеження є, невільні. В деяких країнах поряд офіційними валютними ринками є неофіційні, на яких курси валют дещо відрізняються від офіційних курсів. Існують також “чорні” валютні ринки, де валютні операції проводять поза законом . Внаслідок напливу в кінці 50 – х рр в Європу доларів США виник так званий ринок євродоларів. На початку 70 – х рр внаслідок кризи енергетичної з’явився ринок нафтодоларів, які сконцентрувалися в країнах експортерах нафти.

Поряд з валютними ринками є також ринки золота у Великобританії, США, Німеччині. Міжнародні грошові розрахунки пов’язані з зовнішньою торгівлею, інвестиціями, туризмом тощо, здійснюються на світовому валютному ринку через кореспондентські зв’язки між банками різних країн.

Валютні резерви – запаси іноземної валюти і золота, що є в розпорядженні урядових органів або центральних банків для проведення міжнародних розрахунків та поточних платежів. З 1970 у валютні резерви включено СДР. Офіційно міжнародній валютний фонд (МВФ) та інші валютні органи відносяться до валютного резерву: золото, СДР, квоту в МВФ, іноземну валюту. Внаслідок валютних криз, інфляції тощо часта золота, як основа валютного резерву невпинно списується. Валютні резерви створюються в кожній країні, від них залежить міжнародна ліквідність, тобто здатність безпосередньо провадити платежі за зовнішніми розрахунками. Валютний резерв використовують у зовнішньо торгівельних відносинах з іншими країнами в реальному житі процеси у сфері МВКВ здійснюється стрибкоподібно, суперечливо супроводжується глибокими кризовими явищами національного, регіонального і світового масштабів, біфуркаційними системами міжнародних валютно – кредитних відносин у процесі її формування як цілісності.

3. Проблеми валютних відносин і шляхи їх розв’язання.

Міжнародну валютну систему складають два основні валютні блоки: резервні національні валюти та наднаціональні валюти. Питома вага національних валют у загальному офіційних фінансових активах 1982-1991 рр.(%) така:

Долар США 70,5 65,0 56,2

Фунт стерлінгів 2,3 3,0 3,8

Німецька марка 12,3 15,2 17,3

Французький франк 1,0 0,9 3,6

Швейцарський франк 2,7 2,3 1,4

Голландський гульден 1,1 16,6 1,2

Японська йєна 4,7 8,0 9,9

Невизначені 5,4 4,6 6,7

(решта) валюти

ЕКЮ … … 7,1

Міжнародні валютно – кредитні відносини складають сферу обміну в системі світового господарства. Вони є завершальною стадією у процесі руху, переміщення різноманітних ресурсів між суб’єктами світогосподарських зв’язків, що виражається в такій інтегральній категорії, як платіжний баланс держави. Водночас вони характеризуються відносною самостійністю і розвиваються відповідно до власних законів та закономірностей справляючи істотний зворотній вплив на виробничо – інвестиційну та науково – технічну (технологічну) сферу світового господарства, на всю економіку й систему міжнародних економічних і політичних відносин.

Наприклад, коливання валютних курсів впливає на умови конкуренції й світові ціни товарів та послуг, рух капіталів та робочої сили між країнами та регіонами.

Міжнародно валютно – кредитні відносини (МВКВ) виникають у процесі функціонування грошей у міжнародному економічному обороті. Вони обслуговують обмін товарами, товарами, послугами, капіталами робочою силою, туристами тощо.

Таким чином, головна функція міжнародної валютної політики системи – ефективне опосередкування платежів за експорт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи виробництва й поділу праці.

Характер функціонування міжнародної валютно – кредитної системи та ступінь її усталеності залежать від відповідності цієї системи та відносин, що в ній складаються, реальним потребам світового господарства, розстановці сил і співвідношенню інтересів головних економічних суб’єктів світу. У зв’язку з цим міжнародна валютна - кредитна система повинна відповідати таким головним вимогам: