Фінансова та грошово-кредитна політика і соціальна сфера
Економічна діяльність у будь-якій країні спрямовується на те, щоб насамперед забезпечити внутрішню і зовнішню безпеку населення та задовольнити його потреби у всьому необхідному для проживання - у житлі, їжі, одязі, речах, інфраструктурі, транспортних засобах та іншому. Особливістю розвинутих ринкових економік є їх переважна орієнтація на групу населення з близьким до середнього рівнем доходу - тобто на так званий середній прошарок населення, який чисельно переважає всі інші його верстви разом взяті і є головним споживачем результатів економічної діяльності та створює основне бізнесове середовище в державі. Економічна діяльність цього прошарку має назву малого та середнього бізнесу, на підприємства якого в багатьох розвинутих країнах припадає переважна кількість робочих місць і значний обсяг виробленого валового внутрішнього продукту. Економіка, орієнтована на середній прошарок населення, саме і є соціально-орієнтованою ринковою економікою.
Здійснюваний курс прискорених перетворень у Росії (в Україні також) полягав у формуванні великих капіталів при фактичному відстороненні від участі в самому процесі реформування переважної частини населення. Не було створено навіть передумов для виникнення середнього класу. Проведення ваучерної приватизації в Росії та сертифікатної приватизації в Україні не привело до формування масового прошарку власників. Виникли тенденції регресивного характеру, що полягали у зниженні науково-технічного та освітнього потенціалів. Із процесу здійснення соціально-економічних перетворень з самого початку були виведені опорні елементи - попит масового споживача та створення заощаджень. Не компенсована створенням середнього класу руйнація раніше діючої соціально-економічної системи практично стала гальмом економічного розвитку. Значна частина населення, особливо старше покоління, не сприйняла перетворень в економіці і виявилась не змозі адаптуватись до нових економічних умов.
Ця робота переслідує мету не проведення досліджень стану соціальної сфери, а показу "провини" фінансової та грошово-кредитної політики держави в Україні та Росії за напружений соціальний стан. Тому наводяться лише дані по середній заробітній платі, які, проте, достатньою мірою характеризують соціальні умови в цих країнах.
У червні 1998 р. середня номінальна місячна зарплата росіян становила 1121 руб. [74]. Це був найвищий її рівень за останні роки, який дорівнював у доларовому еквіваленті 180,8 дол. США. У січні 1999 р. середня номінальна заробітна плата росіян (без кооперативів, спільних і приватних підприємств) становила 1181 руб. (52,3 дол. США), у червні - 1626 руб. (66,6 дол. США), а в грудні - 2283 руб. (84,6 дол. США). Тобто, протягом 1999 р. вона зростала як у рубльовому, так і в доларовому еквівалентах. Існуюча в РФ заборгованість по заробітній платі, що протягом 1999 р. скорочувалась (з 88 млрд руб. на 01.10.1998 р. до 68 млрд руб. на 01.04.1999 р. та до 51 млрд. руб. на 01.11.1999 р.), все ще залишається високою.
Згідно з даними бюлетеня НБУ №12 за 1998 р., у грудні 1998 р. середня номінальна заробітна плата працюючих у народному господарстві України становила 188,3 грн (або при курсі 3,427 грн/дол.США близько 55 дол. США). У 1999 р. номінальна зарплата збільшувалася і в грудні її середнє значення становило 218,88 грн з врахуванням та 235,31 грн без врахування КСП (тобто відповідно 43,2 і 46,4 дол. США при середньому курсі гривні в цьому місяці 5,0691 грн/дол.). Отже, в доларовому еквіваленті заробітна плата в Україні у 1999 р. знизилася. Заборгованість по заробітній платі протягом 1999 р. в Україні зменшилась, як і в Росії (з 7 млрд грн навесні до 6,4 млрд грн у грудні), а в першому кварталі 2000 р. - знову збільшилася (до 6,5 млрд грн).
Наведені вище дані свідчать про надто вже невисокий середній рівень доходів працюючої частки населення в обох країнах. На додаток до цього ще й заробітна плата виплачується із затримкою.
Формування великого капіталу в Росії за умов неучасті в здійсненні економічних перетворень переважної частини населення обгрунтовувалось необхідністю концентрації грошових і матеріальних ресурсів та первинного нагромадження капіталу на початкових стадіях здійснення ринкових перетворень. Перерозподіл грошових і матеріальних ресурсів у Росії справді в основному відбувся. Причому, їх переважна частина опинилась у власності незначної групи населення. У Росії з’явились так звані "олігархи" - група найзаможніших людей, які мають суттєвий вплив на всі сторони життя країни і, на думку ЗМІ, отримали значну частину своїх грошей, "паразитуючи" на бюджеті, тобто за рахунок держави. В Україні здійснення економічних перетворень відбувалось за схожим сценарієм. Тут теж є свої "олігархи".
Намагання держав досягти первинного нагромадження капіталу має зовсім несподівані наслідки. З лібералізацією зовнішньоекономічних відносин почалась масова "втеча" капіталу з обох країн.
На відсутність соціальної спрямованості економічних перетворень відтоді, як їх почали проводити, вказує різке підвищення або, як його називали, лібералізація цін на початку 1992 р. Ця так звана "лібералізація" була здійснена без попереджувальних заходів щодо пом’якшення її негативних наслідків для населення. Вона відразу призвела до значного знецінення коштів населення, включаючи заощадження, та до різкого розшарування серед жителів країн на багатих і бідних зі значним зниженням рівня споживання і погіршенням рівня та якості життя більшої частини громадян. Лібералізація цін суттєво скоротила платоспроможний попит населення, додатково зменшений діяльністю численних посередницьких структур, що стало першопричиною значного падіння економіки як в Україні, так і в Росії. По суті ця лібералізація була першим насильницьким залученням кредитів у населення для потреб держав. Причому в обох країнах ці кошти не поспішають
