критичного стану соціально-економічного розвитку. Розуміння процесу грошової стабілізації як передумови економічного зростання вивело за межі поточних заходів і навіть стратегії головні положення економічного зростання – підвищення рівня добробуту населення і забезпечення структурних перетворень економіки. При цьому поза межами діяльності виконавчої і законодавчої влади залишилось включення справді ринкових механізмів з чіткою правовою базою у сфери діяльності всієї маси діючих економічних суб’єктів. Замість необхідного при переході до ринкових відносин розширення масштабності грошової системи по всіх її елементах за рахунок подальшого включення в сферу грошових відносин бюджетів домашніх господарств відбувалось звуження участі останніх у цій сфері. Між іншим, саме стан особистих бюджетів основної частини громадян (з умовним включенням сюди 60% населення) відображає і визначає реальну економічну основу реформування у напрямі створення соціально орієнтованої ринкової економіки.
5. Стримування інфляції шляхом обмеження доходів і платоспроможного попиту масових груп населення спричинило зниження якості життя цього контингенту населення до критичного рівня. Відповідно, різко зріс ступінь негативного впливу цих процесів на соціально-економічну ситуацію.
Про невідповідність грошово-кредитної політики соціальним потребам населення свідчить також рівень кредитування банківською системою фізичних осіб. Ці дані, згідно з інформацією бюлетенів НБУ та ЦБ РФ [6, 7], наведені у таблиці 3.1.2.
Таблиця 3.1.2
Питома вага кредитів, що надаються банками фізичним особам в РФ та Україні
Дата | Од. виміру | Весь залишок заборгованості по кредитах | У тому числі по кредитах для фізичних осіб | Питома вага кредитів для фізичних осіб, %
РФ
На 01.01.1999 р. | млн руб. | 421567 | 20078 | 4,8
На 01.07.1999 р. | млн руб. | 473721 | 22344 | 4,7
На 01.01.2000 р. | млн руб. | 596812 | 27630 | 4,6
Україна
На 01.01.1999 р. | млн грн | 8855 | 510 | 5,8
На 01.07.1999 р. | млн грн | 9618 | 615 | 6,4
На 01.01.2000 р. | млн грн | 11783 | 682 | 5,8
Для існування унаочненого в таблиці 3.1.2 стану справ з банківським кредитуванням фізичних осіб є декілька причин. Це насамперед висока вартість банківських кредитів. За даними бюлетенів банківської статистики ЦБ РФ, ставки кредитування фізичних осіб в Росії у червні 1999 р. знаходилася в межах 32,8–55,8% річних (для кредитів у рублях) і 11,0–33,8% (для кредитів у валюті), а в грудні 1999 р. - 31,9-47,7% (для кредитів у рублях) і 9,3-17,9% (для кредитів у валюті). За даними бюлетенів НБУ, ставки кредитування фізичних осіб в Україні становили в червні 1999 р. 18,1–46,8% (для кредитів у гривнях) і 23,7–30,0% (для кредитів у валюті), а в грудні 1999 р. - 17,8-48% (для кредитів у гривнях) та 9,6-28,3% (для кредитів у валюті). Зважаючи на невеликі доходи населення, попит з його боку на банківські кредити при таких ставках кредитування є досить не високим. І сама банківська система орієнтується не стільки надавати кредити населенню, скільки приймати від нього кошти по вкладах. Таким чином, має місце одностороннє кредитування населенням банківської системи. Але очевидно і те, що в умовах соціально спрямованої ринкової економіки має забезпечуватись взаємний грошовий обмін між населенням і банківською системою. Потрібно відзначити, що проведення грошово-кредитної політики, спрямованої на обмеження грошової маси, ослаблює банківський потенціал, скорочує можливості банків щодо акумулювання тимчасово вільних коштів і кредитування індивідуальних позичальників.
Однією з функцій грошей є збереження і нагромадження власності. І в Україні, і в Росії з цією метою використовуються не національні валюти, а долар США. Це свідчить про недовіру населення обох країн до своїх національних грошових одиниць. Причому попит на долар США значно зростав при небезпеці значного падіння курсу рубля та гривні.
Очевидно, що валютні накопичення складають інвестиційний потенціал країни-емітента, а не країни, де ця валюта знаходиться, тим більше у вигляді готівки. Обсяги валютної емісії розміщуються на кредитній основі, визначають розміри грошових активів країни-емітента і одночасно створюють потенціал попиту на ринку, зорієнтованому на цю валюту. Практично відбувається зміщення забезпечення доходів населення і накопичень від функціонування національної економіки до економіки тієї країни-емітента, валюта якої складає основу нагромаджень громадян держави, що залучає дану валюту, і самої цієї держави в цілому. Тому недовіра населення України і Росії до своїх національних валют є цілком виправданою, особливо з огляду на фінансову кризу 1998 року.
Іншою соціальною проблемою є втрата довіри населення до банківської системи. Банки знаходяться під постійною загрозою банкрутства чи відкликання ліцензії. Тому населення досить неохоче довіряє їм свої кошти. Так, жителі Росії ще довго будуть пам’ятати діяльність фінансових структур типу "МММ" чи "Хопер".
Очевидно, з метою відновлення довіри вкладників до банківської системи на початку 1999 р. в Асоціації російських банків відбулось представлення "Договору кредитних організацій про зобов’язання перед клієнтами". Договір передбачає більш відкриту і чесну політику у відносинах з клієнтами при здійсненні банківських послуг, повне інформаційне забезпечення клієнтів по всіх аспектах банківської діяльності, уважне ставлення до розгляду скарг і задоволення претензій клієнтів. Передбачено також відповідальність учасників цього договору в разі його порушення.
Російські та українські банки фактично не борються за залучення клієнтів. У 1999 р. в загальному обсязі залучених від населення коштів частка Ощадбанку в Росії становила близько 70%, а частка Ощадбанку (майже 40% всіх вкладів населення) та Приватбанку в Україні - близько 60%. Це свідчить про практичну відсутність в обох банківських системах конкурентного середовища щодо залучення коштів населення.
Потрібно відзначити, що ці кошти є