У таблиці 3.1.3 наведені дані (бюлетені ЦБ РФ та НБУ) [6, 7] щодо обсягів вкладів населення в комерційних банках Росії та України.

Таблиця 3.1.3

Обсяги вкладів населення в комерційних банках РФ та України  |

Всього вкладів | У нац. валюті | В іноз. валюті

РФ (у млн руб.)   

на 01.01.1998 р. | 171639 | 143125 | 28514

на 01.01.1999 р. | 201264 | 140982 | 60282

на 01.01.2000 р. | 300449 | 202783 | 97666

Україна (у млн грн)   

на 01.01.1998 р. | 2297 | 1612 | 685

на 01.01.1999 р. | 3089 | 1824 | 1265

на 01.01.2000 р. | 4283 | 2167 | 2115

Банківські вклади населення збільшилися в Росії відносно його загальних грошових доходів на 1,7% за 1998 р. та 3,6% за 1999 р., а в Україні відносно його загальних доходів – на 1,5% за 1998 р. та на 1,9% за 1999 р. Звідси випливає, що тільки незначну частину своїх доходів населення цих країн вкладає в банки.

Поточна грошово-кредитна і валютна політика в обох державах відсуває на невизначений термін перспективу вільної конвертації їхніх національних валют. Свідченням цього є і те, що в складі грошового агрегату М2 Росії та України перебуває валютна складова у вигляді валютних депозитів. Отже, використання населенням рубля та гривні як справжніх засобів збереження та накопичення вартості відкладається.

Звертає на себе увагу те, що в загальному обсязі грошової маси значною є питома вага грошей поза банками, тобто готівки (на кінець 1999 р. - 38% у Росії і 43% в Україні). Це зменшує можливість з боку головних банків керувати грошовим обігом. До того ж, частина готівки обслуговує тіньовий сектор економіки. В обох державах утворились структури, що переводять безготівкові гроші в готівкові. А від цього страждає насамперед населення, оскільки готівка в першу чергу повинна обслуговувати саме його потреби.

Обидві держави практично не гарантують населенню повернення коштів по вкладах у комерційних банках, не виконуючи таким чином свою головну функцію - захист громадян. У Російській Федерації після 17 серпня 1998 р. вихід було знайдено у переведенні вкладів населення з комерційних банків до державного Ощадбанку. Самі ж комерційні банки в той час просто відмовляли громадянам у поверненні вкладених коштів.

10 вересня 1998 р. вийшов Указ президента України щодо забезпечення прав фізичних осіб, що вклали кошти у банки. Згідно з цим Указом, постраждалий вкладник може розраховувати на компенсацію в розмірі не більше 500 грн.

Таким чином, як у Росії, так і в Україні грошово-кредитна політика не має соціального спрямування. Обидва головні банки (НБУ і ЦБ РФ) при проведенні грошово-кредитної політики звужують свою відповідальність виключно до забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Наскільки їм вдалося виконати це завдання, покладене на них конституціями РФ та України, свідчить 1998 р., коли заплановані рівні девальвації національних валют та інфляції були значно перевищені. В цілому ж соціальні наслідки грошово-кредитної політики обох держав можна характеризувати наступним чином.

1. Грошово-кредитна політика не спрямована на формування так званого "середнього класу", на залучення широких верств населення в ринкові відносини і створення таким чином середовища для малого і середнього бізнесу як основи зайнятості і добробуту переважної частини громадян.

2. Обмеження обсягів грошової маси є однією з причин невисокого рівня та постійної затримки соціальних виплат з утворенням значних обсягів заборгованостей та зменшенням добробуту населення внаслідок скорочення платоспроможного попиту громадян, що негативно позначається і на економічній діяльності в цих країнах.

3. Обидві національні валюти (рубль і гривня) через їх постійне знецінення практично втратили функції засобу збереження та нагромадження вартості. Виконання цих функцій населення фактично "доручило" долару США.

4. Банківські системи України та Росії не є надійним середовищем для залучення коштів і кредитування своїх громадян, що створює додаткові незручності для населення.

5. Курс на стримування інфляції монетарними методами певним чином уповільнив знецінення коштів населення. Але за відсутності економічного зростання намагання досягти цими методами якомога нижчого рівня інфляції сприяло збільшенню рівня безробіття в обох державах.

6. Дефіцит грошей і використання бартерних форм розрахунків між підприємствами призвели до того, що останні розраховуються зі своїми працівниками у товарній формі.

7. Розуміння процесів фінансової стабілізації як передумови економічного зростання вивело за межі її поточних заходів і навіть стратегії головні положення зростання економіки – підвищення рівня добробуту населення та забезпечення структурних перетворень економіки.

8. Процеси фінансової стабілізації не враховують взаємозалежності соціальних та економічних процесів – залежності обсягів виробництва від рівня платоспроможного попиту населення.

Цілком очевидно, що соціальний аспект є найважливішим у забезпеченні безпеки держави. Тому монетарні орієнтири грошово-кредитної політики та макроекономічні орієнтири повинні визначатись, виходячи з умов забезпечення певних реальних доходів населення та вчасного здійснення соціальних виплат при підвищенні платоспроможного попиту населення. Тобто, монетарні та макроекономічні орієнтири мають спрямовуватись і на досягнення певних соціальних параметрів.

Потрібно гарантування повного та безумовного повернення вкладникам банківських вкладів населення, а також постійна індексація останніх з врахуванням рівня інфляції. Це важливо не тільки для зняття соціальної напруги і відновлення довіри громадян до держави та банківської системи. Кошти населення є важливим потенціальним фінансовим ресурсом державного економічного розвитку. Необхідно забезпечити також прозорість діяльності банків стосовно використання коштів населення з метою недопущення спрямування останніх на