Відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли вна-слідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою су-мою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва.

За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів.

Ураховуючи це, слід більше уваги приділяти реалізації заходів, які сприяють відносному вивільненню оборотних коштів.

Вплив розміщення оборотних коштів на фінансовий стан підприємства

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Ви-значальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалі-зації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання (рис. 1).

Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважає-ться відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.

Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборо-тні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх пе-ріодів; у виробничих запасах; у готовій продукції (що її не відван-тажено). Це пояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту реалізації і більше підлягає впливу змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. Отже, ліквід-ність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.

Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов'язань.

Найчастіше в практиці застосовуються такі показники:—

коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к.) (коефіцієнт автономії Ка);—

коефіцієнт покриття (Кп);—

коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л.).

Перший показник (Кз.к) визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фак-тичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів — вироб-ничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, гро-шей, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (під-сумок II і III розділів активу балансу).

де Кз.к — коефіцієнт забезпечення власними коштами;

Вк— власні кошти, грн.;

Уo.k — загальна сума оборотних коштів, грн. Коефіцієнт характеризує наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової стабільності підприємства, його незале-жності від позикових коштів. Якщо значення коефіцієнта спадає нижче за 0,1, підприємство є неплатоспроможним. Зростання коефіцієнта проти минулого періоду свідчить про підвищення фінансової незалежності та зниження ризику фінансових вкладень.

Рис. 1 Класифікація оборотних коштів щодо ступеня ліквідності та ризику вкладення

Коефіцієнт покриття (Кп.) — це найбільш узагальнюючий показник ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх поточних активів підприємства (підсумки II і III розділів активу балансу) до суми корот-кострокових зобов'язань (підсумки II і ІІІ розділів пасиву балансу).

де Кп — коефіцієнт покриття;

Уп.а. — сума усіх поточних активів, грн.;

Ук.з. — сума короткострокових зобов'язань, грн.

Цей коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів під-приємства для погашення його боргів протягом року. Уважають, що його рівень у межах 2,0 — 2,5 є прийнятним. Він показує, скільки грошових одиниць активів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань. Коли Кц стає меншим за 1,0, струк-тура балансу вважається незадовільною, а підприємство — неплато спроможним.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л ) визначається як від-ношення суми коштів та короткострокових фінансових вкладень підприємства (III розділ активу балансу) до короткострокових зо-бов'язань (підсумки II і III розділів пасиву балансу).

Де Кабс.л — коефіцієнт абсолютної ліквідності;

Гк — грошові кошти, грн.;

Kв — короткострокові вкладення,грн.;

Ук.з — сума короткострокових зобов'язань, грн.

Показник характеризує негайну готовність підприємства погаси-ти свою заборгованість. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25 — 0,35. За значення меншого ніж 0,2 підприємство вважається неплатоспроможним.

Отже, фінансове стійким є такий суб'єкт господарювання, який за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгова-ності, своєчасно розраховується за своїми зобов'язаннями. Осно-вою фінансової стійкості є виважена, раціональна організація й ефективне використання оборотних коштів. Але це не означає, що підприємство має вкладати оборотний капітал лише у високолікві-дні активи з метою зниження ймовірного ризику та отримання найвищого прибутку. Головною метою діяльності підприємства є створення конкурентоспроможної продукції з високими спожив-чими якостями.