банкрутство (якщо підприємство є фінансове неспроможним або існує реальна за-гроза такої неспроможності). Право вибору умов санації (реорганіза-ції) при цьому залишається за боржником. Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до арбітражного суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію, яка характери-зує фінансово-майновий стан підприємства, а також вибрані ним умо-ви проведення санації. Після закінчення місячного терміну з дня опу-блікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення щодо порушення справи про банкрутство даного підприємства в тому разі, коли надійшли пропо-зиції від фізичних чи юридичних осіб, які бажають задовольнити ви-моги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кре-диторів та арбітражним судом пропозиції стосовно санації (реорганізації) неспроможного підприємства, арбітражний суд при-ймає рішення про припинення процедури оголошення банкрутства та про проведення фінансової санації юридичної особи.
3. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність», банківська установа має право до клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосува-ти комплекс санаційних заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; напра-вити на погашення кредиторської заборгованості виручку від реалі-зації продукції.
4. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. У разі невиконання зобов'язань, забезпечених іпоте-кою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержа-тель має право здійснити передбачені договором заходи для оздоро-влення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження права цьо-го суб'єкта господарювання розпоряджатися випущеною продукці-єю та іншим майном. Якщо санаційні заходи не привели до віднов-лення платоспроможності підприємства, то заставодержатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення зас-тавленого майна.
5. З ініціативи Агентства з питань запобігання банкрутствам під-приємств, якщо йдеться про державні підприємства. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств Агентство вповноважене здійснювати управління його майном та розробляти пропозиції щодо проведення фінансової санації.
6. З ініціативи Національного банку України — якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед за-стосуванням санкцій, передбачених Законом України «Про банки та Сіанківську діяльність».
Класична модель фінансової санації
Економічно розвинуті країни по-різному вирішують проблеми санації та банкрутства підприємств. Різниця визначається особливо-стями економічного і соціального розвитку, принципами побудови національних фінансових систем та їхніх складових — фінансів підприємств. Цілісний погляд на етапи розробки санаційної концеп-ції окремого підприємства репрезентує так звана класична модель санації, яка широко використовується як основа для розробки меха-нізму фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання в краї-нах з розвинутою ринковою економікою.
Згідно з класичною моделлю, функціональну схему якої показа-но на рис. 1, процес фінансового оздоровлення підприємства по-чинається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. На осно-ві первинної інформації (первинні бухгалтерські документи, рі-шення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зов-нішні та внутрішні фактори кризи, а також реальний фінансовий стан фірми.
У рамках внутрішнього аналізу поглиблено досліджується фі-нансовий стан на основі розрахунку ряду коефіцієнтів. Основними з них с показники платоспроможності, ліквідності, фінансового ліве-риджу, прибутковості тощо. Коли отримано необхідні дані щодо фі-нансового стану підприємства та причин фінансової кризи, згідно з класичною моделлю санації роблять висновок про можливість або недоцільність санації даної господарської одиниці. Якщо виробни-чий потенціал підприємства зруйновано, капітал втрачено, структу-ра балансу незадовільна, то приймають рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання. Ліквідацію може бути здійс-нено на добровільній основі (злиття, продаж об'єкта цілком або час-тинами) та в примусовому порядку.
Добровільна ліквідація підприємства-боржника — це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється поза су-довими органами, на підставі рішення власників або угоди, укладе-ної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем останніх.
Примусова ліквідація підприємства — це процедура ліквідації не-спроможного підприємства, яка здійснюється з рішення арбітражно-го суду (як правило, в процесі провадження справи про банкрутство).
Рис. 1. Класична модель санації (за: Zdrowomyslow N.. Spies С., Gellink M. Sanierung in Kriesenzeiten // Der Betriebswirtschaft. — 1994. — № 2. — S. 25)
У разі, коли підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, має достатньо кваліфікований управлінський персонал, ринки збуту товарів, а ви-робництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, приймається рішення про проведення санації.
Тут треба зазначити, що в економічній літературі часто згадуєть-ся концепція швидкого виявлення фінансової кризи та радикальних санаційних дій (Primal des Handelns). Прихильники цієї концепції (в основному економісти-практики) не враховують того факту, що во-на не залишає часу для ретельного дослідження причин кризи та розробки оптимальної санаційної стратегії. Навпаки, велика група теоретиків (Д. Фехнер, Г. Гесс, Н. Здравомислов та інші) цілком справедливо стверджує, що «цейтнот» у підготовці санаційних за-ходів — основний фактор майбутніх невдач, оскільки втрачається шанс для розробки імпровізованих та гнучких дій. Саме тому окре-мим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегі-чних цілей та тактики проведення санації.
Стратегія є узагальненою моделлю дій, необхідних для досяг-нення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні до-вготривалих конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть її — у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.
Практика показує, що успішна фінансово-господарська діяльність підприємства залежить приблизно на 70% від стратегічної спрямова-ності, на 20% — від ефективності оперативного управління і на 10% — від якості виконання поточних завдань. Виходячи з цього загальний ус-піх санації забезпечують: якість стратегічного аналізу; реальність стра-тегічного планування; рівень реалізації стратегічних завдань.
Відповідно до вибраної стратегії розробляють програму санації,