Форми фінансової санації
Головною метою фінансової санації є мобілізація фінансових ре-сурсів для:
1. Відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності.
2. Формування фінансового капіталу для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.
Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичко-вого капіталу. Таким чином, фінансування санації може здійснюватися за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансо-вих засобів власників, за допомогою кредиторів і, у виняткових випад-ках, через одержання державної фінансової підтримки. Санація може бути спрямована на реструктуризацію активів або на реструктуризацію пасивів. За формальними ознаками розрізняють два види санації:
а) санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на під-приємство;
б) санація із залученням нового фінансового капіталу.
У першому випадку санація може здійснюватися в таких формах:*
зменшення номінального капіталу підприємства;*
конверсія власності в борг;*
конверсія боргу у власність;*
пролонгація строків сплати заборгованості;*
добровільне зменшення заборгованості;*
самофінансування.
Санація із залученням нового фінансового капіталу може наби-рати таких форм:*
альтернативна санація;*
зменшення номінального капіталу з наступним його збіль-шенням (двоступінчаста санація);*
безповоротна фінансова допомога власників;*
безповоротна фінансова допомога персоналу;*
емісія облігацій конверсійного займу;*
залучення додаткових позик.
За джерелами мобілізацій фінансових ресурсів розрізняють ав-тономну санацію (власні кошти підприємства та капітал його вла-сників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів та держави). Виді-ляють окремий вид санації підприємств — з допомогою державної фінансової підтримки. Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на поворотній або безповоротній основі. Крім того, в окремих випадках держава може вдатися до непрямих ме-тодів сприяння санації суб'єктів господарювання: податкові піль-ги, створення особливих умов підприємницької діяльності і т.д.
Якщо в балансі підприємства за результатами звітного року ві-дображено непокриті збитки минулих років (чи збитки звітного року), то треба приймати рішення про джерела покриття цих збит-ків. Щодо цього у науковій літературі з питань санації дуже часто трапляється поняття «чистої санації». Чиста санація полягає в санації балансу неспроможного підприємства. Вона спрямована на формальне покриття зазначених у балансі збитків.
Внутрішні джерела фінансової санації
У літературі з питань фінансової санації вказують на два види реакції підприємств на фінансову кризу:
1. Захисна реакція, яка передбачає різке скорочення витрат, за-криття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окре-мих частин ринкового сегмента, зменшення відпускних цін та (або) обсягів реалізації продукції.
2. Наступальна реакція, що передбачає активні дії: модернізація обладнання, уведення нових технологій, запровадження ефективно-го маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продук-ції, розробка і впровадження прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління.
Залежно від вибраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог внутрішньогосподарських санаційних заходів. Використання внутрішніх фінансових резервів дає змогу не тільки подолати внутрі-шні причини неспроможності підприємств, а й значно зменшує зале-жність ефективності проведення санації від залучення зовнішніх фі-нансових джерел. Водночас, на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі, повністю вичерпано такі класичні джерела самофі-нансування, як прибуток та амортизація. Мобілізацію внутрішніх ре-зервів фінансової стабілізації спрямовано передовсім на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. Як правило, її здійснюють за такими основними напрямами:
1. Реструктуризація активів.
2. Зменшення (заморожування) витрат.
3. Збільшення виручки від реалізації.
Першу групу санаційних заходів пов'язано зі зміною структури та складу активної сторони балансу (досить часто ці зміни супрово-джуються також змінами у складі та структурі пасивів). У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів:
а) мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви — це частина капіталу підприємства, яку не відображено в його балансі. Величина прихованих резервів в активній стороні балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів під-приємства та їх реальною (вищою) вартістю. Мобілізація прихова-них резервів здійснюється:*
через реалізацію окремих об'єктів основних та оборотних за-собів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та ре-алізації продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нема-теріальні активи, наднормові запаси сировини й матеріалів тощо);*
в результаті індексації балансової вартості майнових об'єктів, які неможливо реалізувати без порушення нормального виробничо-го циклу (такий метод реструктуризації активів не пов'язаний з реальним поліпшенням платоспроможності, однак безпосередньо впливає на підвищення кредитоспроможності підприємства). У разі індексації основних фондів змінюється структура пасивів (збільшу-ється стаття «Статутний капітал» чи «Додатковий капітал»);
б) використання зворотного лізингу (господарська операція, яка передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отри-манням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміні-стративну будівлю з одночасним укладанням договору про лізинг да-ного об'єкта нерухомості. Кредитоспроможність даного підприємства знижується. Однак його платоспроможність різко поліпшується. Крім того, підприємство з причини своєї збитковості може отримати знач-ну економію на податкових платежах, які супроводжують операцію купівлі-продажу даного об'єкта основних фондів;
в) лізинг основних фондів. Цей метод уможливлює модернізацію обладнання (а отже, здійснення санаційних заходів виробничо-техніч-ного характеру), коли бракує необхідних інвестиційних ресурсів;
г) здача в оренду основних фондів, які не повною мірою вико-ристовуються у виробничому процесі;
д) оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів си-ровини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо);
е) продаж окремих, низькорентабельних структурних підроз-ділів (філій). За рахунок такої операції підприємство може отрима-ти інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності;
є) рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінан-сові вкладення тощо). Одним із факторів, що негативно впливає на фі-нансовий стан підприємств і зокрема на їхню платоспроможність, є ви-сокий рівень невиправданої дебіторської заборгованості (у цілому в Україні, станом на початок 1999 року загальна сума дебіторської забор-гованості суб'єктів господарювання становила майже 110 млрд грн.). Це є суттєвим резервом відновлення платоспроможності підприємств, що опинилися у фінансовій