ВСТУП

При проведенні кредитної політики України банків керуються необхідністю поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб’єктів господарської діяльності з врахуванням загальнодержавних інтересів.

Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов’язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами.

Рішення щодо надання кредитів позичальником, незалежно від розміру кредиту, приймаються колегіально тобто Правлінням банку, кредитним комітетом, комісією більшістю голосів і оформляється протоколом.

Про надання позичальникові кредиту в розмірі, що перевищує 15% власного капіталу (великі кредити), комерційний банк повідомляє в кожному такому випадку Національному банкові.

Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банків, а загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру їх власних коштів.

Кредити можуть надаватися одноразові та по кредитній лінії.

Кредитна лінія – це згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлених розмірів за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів.

ВИСНОВОК

В умовах розвитку ринкових відносин, корпоратизації підприємств, розвитку фондового ринку особливо актуальними стають показники фінансового становища підприємства і оцінка їх. Інформація про фінансове становище підприємства може бути основною для прийняття рішень кредиторами і позичальниками грошових коштів, який цікавить платоспроможність підприємства і ризик неповернення позичкових коштів, яких цікавить рентабельність акціонерного капіталу і внесків засновників у складі загальних інвестицій; працівниками управління підприємств; відповідальних за ефективне використання робочих ресурсів і сталість усіх доходів підприємства. Кредитоспроможність позичальника банк оцінює на основі критеріїв оцінки, а інформацію про нього зберігає у картотеці. Інформація про фінансове становище підприємства викликає значний інтерес для постачальників матеріально-технічних ресурсів, зарубіжних інвесторів, органів державного управління.

В умовах кон’юнктури ринкового попиту і пропозиції, цін на готову продукцію, процентних ставок за використання банківським кредитом, податкового законодавства та інших умов діяльності підприємств що швидко змінюються, великого значення набуває оперативність отримання оцінок про фінансове становище за різні періоди роботи (місяць, квартал, пів ріння, рік) , що потребує не тільки відповідної інформаційної бази, а й використання сучасної комп’ютерної техніки.

1.Структура кредитової системи

Кредитна система – це сукупність кредитних відносин та інститутів, які організовують ці відносини. Кредитну систему становлять:

*банки (емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні та інші);

*небанківські організації (лізингові, факторингові, інвестиційні, страхові, фінансові компанії, пенсійна фонди, взаємні фонди, ломбарди тощо).

Головною ланкою кредитної системи є банки. Сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв’язку становлять банківську систему – складову частину кредитної системи.

Риси, притаманні діяльності окремого банку, схожі між собою в різних країнах, на відміну від структури кредитної системи в цілому.

Відмінності

У більшості країн декілька крупних банків домінують у банківській системі. Особливо це проявляється в Японії, але й притаманно більшості європейських країн. Зокрема Великобританії. Проте і системи, побудовані на іншому принципі.

Прикладом унікальної системи і банківська система США з її дуже розгалуженими і складними взаємозв’язками. Так функції Центрального банку в США виконує Федеральна резервна система (Federal Reserve System), створена в 19913 році, яка складається з 12 Федеральних резервних банків та Ради керуючих (Board of Governors), і має численні функціональні органи: п’ять федеральних агентств та велику кількість різних комісій (Федеральна рада з перевірки фінансових інститутів (утворена для уніфікації банківського нагляду), Федеральний комітет з операцій на відкритому ринку (для визначення цілей та проведення єдиної грошової політики шляхом операцій на відкритому ринку). Федеральна корпорація з страхування депозитів (FDIC), Телеграфна мережа ФЕД (для виконання платежів між банками, що мають резервні та клірингові рахунки в Федеральних резервних банках), та інші.

Спільні риси

ядро системи – Центральний банк, як головний орган уряду з аналізу фінансового стану, вироблення та реалізації грошово-кредитної політики держави. Його назва в різних країнах різна (національний, емісійний, резервний). В Україні – це Національний банку України (НБУ), в США – Федеральна резервна система (Federal Reserve System); у Великобританії, на відміну від США, Центральний банк – це один потужний банк, що має назву Англійський банк (BANK OF ENGLAND).

Центральні банки – органи державного регулювання економіки, яким надано право монопольного випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту та валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів. Центральний банк є “банком банків”, агентом уряду при обслуговуванні державного бюджету.

Державні фінансові органи – органи, що разом із Центральним банком виконують регулюючі функції у сфері фінансів. Структура і назва цих органів значно відрізняється одна від одної у різних країнах. Найголовнішим серед них є Міністерство Фінансів, яке займається питаннями планування та виконання державного бюджету та бюджетним фінансуванням; Державна скарбниця, як самостійний або в складі Міністерства Фінансів орган, який займається збором державних доходів і їх витратою згідно з державним бюджетом, а також управлінням державним боргом, емісією скарбницьких білетів.

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ (НБУ)

Національний банк України – державний банк країни, який разом із своїми філіями є першим рівнем банківської системи. Національний банк України утворений згідно з Законом України “Про банки і банківську діяльність” від 30.03.1991 року.

Як на Центральний банк, на нього, згідно з законом, було покладено такі основні функції:

*емісія грошей та організація їх обігу;

*кредитор останньої надії для комерційних банків;

*організація розрахунків між банками;

*обслуговування державного боргу країни;

*проведення операцій на ринку державних цінних паперів та валютному ринку;

*видача комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій з іноземною валютою;

*контроль за діяльністю комерційних банків.

Національний банк підзвітний Верховній Раді України.