Якщо інфляція уже розвинулася, то для її подолання нині здебільшого застосовують стримуватиму макроекономічну політику, тобто політику дезінфляції. Вона грунтується на можливості вибору між інфляцією та безробіттям у короткостроковому періоді. Держав-ні мужі, знижуючи за допомогою монетарної та фіскальної політики сукупний попит, зменшують обсяг національного виробництва, що супроводжується зростанням бефобіття. Згідно з кривою Філіпса для короткострокового періоду, зростання рівня безробіття знижує рівень інфляції.

У зв'язку з цим постає запитання: яким обсягом річного реаль-ного ВВП має пожертвувати суспільство, щоб знизити рівень ін-фляції? Економісти часто обчислюють коефіцієнт дезіпф.іяційних утрат, який показує відсоток річного реального ВВП, котрий потрібно принести в жертву задля зниження інфляції на 1 %. Для визначення цього коефіцієнта величину зменшення ВВП за певний проміжок часу ділять на величину зниження темпу інфляції за той самий про-міжок. Існує кілька оцінок цього показника, але типова оцінка ста-новить 5. Тобто для зниження інфляції на 1% необхідно пожертву-вати 5% річного ВВП.

Коефіцієнт дезінфляпійних утрат можна виразити через безро-біття. Згідно з законом Оукена, зміна рівня безробіття на 1% змінює ВВП на 2%. Отже, зниження інфляції на 1% потребує збільшення циклічного безробіття приблизно на 2,5%. Цей коефіцієнт можна використати для того, щоб визначати, на яку величину має зрости безробіття задля зниження інфляції. Наприклад, для її зниження на 4% потрібно пожертвувати 20% ВВП. Відповідно це потребуватиме збільшення циклічного безробіття на 10%.

Величина коефіцієнта дезінфляційних утрат дає змогу судити про те, доцільне чи недоцільне подальше проведення антиінфляпійної політики. Якщо цей коефіцієнт порівняно високий, то урядові, очевидно, слід утриматися від заходів щодо уповільнення темпів ін-фляції, віддаючи, наприклад, перевагу індексації доходів населення. Низьке значення коефіцієнта дезінфляційних утрат свідчить про ефективність антиінфляційної попітики і доцільність її продов-ження.

В одному із досліджень було простежено 65 випадків дезінфляції у 19 країнах. Майже повсюдно зниження рівня інфляції було досяг-нуте через тимчасове зменшення обсягу національного виробницт-ва. Проіе величина втрат у вигляді зменшення ВВП у різних краї-нах виявилася неоднаковою. Значення коефіцієнта дезінфляційних утрат залежить від багатьох чинників, зокрема від швидкості здійс-нення дезінфляції, гнучкості заробітної плати, ступеня інфляційних очікувань, довіри населення до політики уряду тощо.

Практика показала, що швидка дезінфляція супроводжується меншими втратами, ніж повільна. У країнах з вищим рівнем гнучко-сті заробітної плати (у них коротший строк дії колективних догово-рів) коефіцієнти дезінфляційних утрат були нижчими. Економісти особливо підкреслюють роль інфляційних очікувань у проведенні ефективної і менш болісної політики дезінфляції.

Висока інфляція є здебільшого результатом процесу, який роз-вивагться внаслідок дії адаптивних інфляційних очікувань. Тому важ-ливим завданням дезінфляції є приборкання інфляційних очіку-вань. При цьому потрібно виявити так звані "якорі", або орієнтири, цих очікувань, тобто явища і процеси, залежно від яких економічні суб'єкти формують свою поведінку щодо цін. Такими орієнтирами здебільшого є темпи інфляції у попередніх періодах, темпи зростан-ня грошової маси, номінальні процентні ставки за державні обліга-ції, динаміка курсу національної валюти тощо. Контроль уряду за одним або кількома ними орієнтирами дає змогу загасити інфляцій-ні очікування. Водночас світовий досвід підказує, що ці очікування якнайшвидше долаються там, де виконуються принаймні дві умови.

По-перше, державна політика спрямовується на зміцнення меха-нізмів ринкової системи. Тільки вони здатні викликати природне (тобто те, що супроводжується збільшенням кількості та підвищен-ням якості життєвих благ) уповільнення зростання цін. Лише тоді змінюється поведінка споживачів, у ній зникають інфляційні моти-ви. Доки споживачі не переконаються в тому, що коливання цін на-були ринкових окреслень, доти в національній економіці відбувати-меться інфляційне розширення сукупного попиту.

По-друге, уряд має непохитно дотримуватися курсу на поступове подолання інфляції та користуватися довір'ям більшості населення. Рівень довір'я до антиінфляцінної політики є одним із чинників, від якого залежить величина втрат, пов'язаних із проведенням дезінфляції. Заслужити високий рівень довір'я можна лише тоді, коли уряд ставить перед собою цілком визначені, практично здійсненні і такі, що можна легко перевірити, антиінфляпійні завдання, заздалегідь інформує про це населення і неухильно домагається розв'язання цих завдань. Наприклад, центральний банк має регулярно повідом-ляти про той рівень інфляції, який він збирається підтримувати, і про необхідний для цього темп зростання грошової маси. Якщо дер-жавні мужі добросовісно виконують свої обіцянки, то учасники ринкового процесу поступово переконуються в тому, що керівниц-тво країни не лише з усією рішучістю стало на шлях боротьби з ін-фляцією, але й здатне контролювати становище, домагатися реа-лізації проголошених цілей. Що глибше це усвідомлюється, то більше довіряють державним мужам, то охочіше рішення про ціни, пропозицію, попит, заощадження тощо пристосовуються до зазда-легідь установленого ліміту на приріст грошової маси. Отже; цей ліміт стає реальною силою, яка виливає на економічну поведінку, сприяє зниженню інфляційних очікувань.

Прихильники теорії раціональних сподівань навіть твердять, що зниження рівня інфляції можливе без економічного спаду, тобто без згортання обсягу національного виробництва і без зростання безро-біття. Згідно з цією теорією, якщо наміри уряду приборкати інфля-цію не викликають сумніву, громадяни швидко відкидають свої ін-фляційні очікування. Це означає, що короткострокова межа вибору між інфляцією та безробіттям переміщуватиметься донизу, і це дає змогу зменшити інфляцію без підвищення рівня безробіття. Така ідея була б справедливою, якби інфляцію індукувала виключно над-лишкова грошова маса, а сама інфляція не містила інерційного чин-ника.

Для недопущення розвитку галопуючої інфляції у майбутньому уряд розробляє антиінфляційну стратегію, основними складовими якої є ефективна монетарна політика, впорядкування державних фінансів, раціоналізація структури національної економіки та зовніш-ньоекономічної діяльності.

Ефективна монетарна політика передбачає,