Важливою складовою антиінфляційної стратегії є впорядкування державних фінансів, передовсім скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації. Це скорочення має відбувати-ся за рахунок зменшення видаткової частини державного бюджету. Річ у тім, шо під впливом нових економічних концепцій у багатьох країнах світу в останній чверті XX ст. відбулося зниження податко-вих ставок. Більшість економістів вважають, що високопрогресивні системи оподаткування стримують розвиток економіки. Зниження податкових ставок із прибуткового податку на громадян посилює стимули до праці, збільшує особисті заощадження, а з податку на прибуток підприємств — підтримує розвиток інвестиційного проце-су. Отже, внаслідок зростання заощаджень та інвестицій можна спо-діватися прискорення економічного зростання і збільшення у май-бутньому рівня зайнятості, обсягу національного виробництва, а отже й державних податкових надходжень, що сприятиме досягнен-ню бездефіцитного бюджету. Інакше кажучи, продумана фіскальна політика, яка усуває бюджетні дефіцити, що індукують інфляцію, відіграє важливу роль в антиінфляційній стратегії.

Раціональна монетарна і фіскальна політика допомагає усувати з економіки інфляцію попиту. Водночас є необхідною стратегія роз-витку національної економіки, яка б захистила або принаймні поміт-но послабила руйнівні впливи зовнішніх збурень пропозиції, які ін-дукують інфляцію витрат. Для недопущення інфляції пропозиції уряд має сприяти розвиткові освіти й науки, нагромадженню інтелек-туального потенціалу суспільства і людського капіталу кожною осо-бою, має фінансувати наукові дослідження та дослідно-конструк-торські розробки, здійснювати структурну перебудову національної економіки у напрямі зростання в ній частки продукції високотехнологічних галузей і виробництв. Це стримуватиме розвиток інфляцій-ного процесу у разі сильних зовнішніх несприятливих збурень про-позиції.

Особливе місце в антиінфляційній стратегії займає раціоналізація зовнішньоекономічних зв'язків країни. Пасивне сальдо платіжного ба-лансу, як відомо, індукує інфляційні імпульси.

Поняття валюти.

Волюта — це грошова одиниця, що використовується як світові гроші, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу і платежу.

Залежно від емітента валютних коштів розрізняють такі види валют:*

національна валюта - платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня, долар, марка, фунт стерлінгів тощо);*

іноземна валюта — грошові знаки зарубіжних держав, а також: кредитні та платіжні засоби (чеки, веселі) в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках;*

колективна валюта - міжнародні грошові одиниці, емісію яких

здійснюють міжурядові валютно-кредитні організації (Євро, СПЗ). Залежно від режиму використання:*

конвертована валюта (повно або частково);*

неконвертована.

Залежно від сфери і мети використання:*

валюта оплати - валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашення міжнародного кредиту;*

валюта кредиту - валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит;*

валютні угоди (ціни) — валюта, в якій встановлюється ціна товару або послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту;*

міжнародна торгова валюта - це валюта, що використовується для оцінки міжнародних торговельних операцій (експорт й імпорт товарів, послуг, капіталу), або валюта як товар, що є предметом купівлі-продажу;*

міжнародна резервна валюта — це валюта, що використовується для покриття дефіциту платіжного балансу, надання позик, кредиту,

фінансування допомоги тощо, її головною функцією є створення валютних державних резервів.

Типовою міжнародною торговою і, водночас резервною валютою є долар США (2/3 міжнародної торгівлі здійснюється за його допомогою).

Валютні відносини — це сукупність валютно-грошових і розрахуноково-кредитних відносин у міжнародній сфері.

Валютні відносини включають

укладання угод, щодо купівлі-продажу валюти |

отримання й надання з-за кордону різного роду позик |

надання еконо-мічної й технічної допомоги за кордон |

функціонування валюти у зовнішньо -економічній торгівлі

Учасники валютних відносин:*

держави; *

міжнародні організації;*

юридичні особи;*

фізичні особи.

У практиці функціонування валютного ринку використовуються дві групи валютних операцій. По-перше, це операції, що проводяться на умовах "спот " (зрої). Йдеться про валютні угоди, які реалізуються на короткостроковій основі -поставка валюти здійснюється протягом 48 годин. Відповідно до цього визначається і валютний курс "спот " — курс на момент укладення угоди.

По-друге, операції форвардного (forward) типу. Це - термінові операції, розрахунки за якими ведуться не більше як 48 годин після їх укладення.

Однією з функціональних форм термінових угод і опцій операції (орііоп), згідно з якими суб'єкти ринку набувають право купити чи продати валюту у майбутньому за курсом, зафіксованим на момент укладення відповідної угоди.

Форвардні валютні курси відрізняються від курсів "спот" на величину "знижки" чи "премії", пов'язаної з відстроченням платежів.

Валютний курс.

В умовах функціонування ринкової економіки головним об'єктом валютного регулювання є валютний курс національної грошової одиниці. Його зміни суттєво впливають на розвиток як внутрішньогосподарських процесів, так і зовнішньоекономічних позицій тієї чи іншої країни. Мається на увазі вплив валютного курсу на зовнішню торгівлю, рух коротко та довгострокових капіталів, розміри заборгованості, платіжного балансу країни і т.д.

Валютним курсом називається співвідношення обміну двох грошових одиниць, або ціна однієї валюти, виражена в іншій.

У більшості країн при встановленні валютного курсу застосовується пряме котирування. Воно означає, що певна сума іноземної валюти (наприклад, 1, 10, 100 одиниць) використовується для вираження змінної величини відповідної суми