Рідше застосовується пряме котирування. Основою у цьому разі служать одиниця національної валюти, порівнювана, скажімо, з доларом. Це котирування використовувалося б у Великобританії, наприклад, 1 ф.ст. рівний 1,586 дол.

Валютні котирування звичайно встановлюються банками. При цьому залежно від того, чи здійснює банк купівлю чи продаж: валюти, розрізняють курси продавця та покупця.

За курсом покупця банк купує іноземну валюту, а за курсом продавця — продає її. Так, скажімо, котирування 1,9430/50 марок за ФРН за 1 дол. означає, що банк готовий купити у клієнта 1 дол. за 1,943 марки, а продати йому 1 дол. за 1,945 марки. Різниця, що називається маржею чи спедом (від англ. зргеаа), як правило, становить десять або й навіть соті частини процента і може коливатися залежно від конкретної ситуації на валютному ринку.

Розрізняють валютні курси за видами платіжних документів: курс телеграфного переказу, курс поштового переказу, курс чеків, курс векселів тощо.

Крос-курси становлять собою котирування двох іноземних валют, ні одна з яких не є національною валютою учасника угоди, який встановлює курс. Наприклад, крос-курсом вважатиметься курс японської ієни до марки ФРН, встановлений українським банком.

Звичайно під крос-курсом розуміють також будь-який курс, виведений розрахунковим шляхом із курсів двох відповідних валют до третьої валюти. Наприклад, Якщо відомі курси японської ієни та марки ФРН, то поділивши ці курси можна вивести крос-курс ієни до марки.

Залежно від видів валютних угод розрізняють курси поточні та термінові (спот і форвард). При укладенні поточних валютних угод обмін валюти здійснюється після заздалегідь обумовленого терміну за попередньо встановленим форвардним курсом.

Форвардний курс стримується вирахуванням премії від поточного курсу чи додаванням дисконту до нового. Валюта котирується з премією чи дисконтом на валютному ринку залежно від очікуваних перспектив динаміки її курсу і від рівня міжнародних процентних ставок у ній та інших валютах. Якщо валюта котирується на термін зі знижкою, то її форвардний курс нижчий від поточного і навпаки.

Із 1973р. високорозвинуті ринкові держави відмовились від встановлення постійних співвідношень взаємного обміну валют (фіксований курс) і перейшли до "плавучих" курсів, які вільно складаються на основі попиту та пропозицій відповідних валют на валютних ринках. З огляду на нестабільність чинників, що діють на валютних ринках, курси ведучих західних валют, особливо долара США суттєво коливаються (5-10% протягом місяця).

Такі постійні коливання "плаваючих" валютних курсів дуже ускладнюють здійснення зовнішньоекономічних розрахунків. Через це деякі держави об'єднуються у валютні 'угрупування, встановлюючи фіксовані співвідношення між: своїми валютами.

Серед розвинутих країн таким угрупуванням є Європейська валютна система (ЄВС), до якої входять 9 західноєвропейських країн (ФРН, Франція, Італія, Нідерланди, Данія, Ірландія, Бельгія, Люксембург, Іспанія). Обмінні курси валют цих держав між собою не можуть відхилятися більш ніж: на 2,25% від встановлених фіксованих курсів (щодо італійської ліри - понад 6%).

При наближенні поточного курсу до верхньої чи нижньої межі коливань країни члени ЄВС проводять валютні інтервенції і вживають їхніх заходів, стараючись утримати курс у встановлених межах; якщо ж це не вдається то здійснюють офіційну девальвацію чи ревальвацію національної валюти.

Ряд країн, які розвиваються, "прив 'язують " курси своїх національних валют до основних західних валют й міжнародних валютних, одиниць, що також: є прикладом встановлення фіксованих валютних курсів. Сьогодні понад ЗО держав "прив'язують " свої національні валюти до долара США, 13 - до французького франка, більше 10 - до СДГ.

У деяких країнах існує не один, а два чи більше курсів національної валюти, які використовуються у різних видах операцій. Серед таких близько 20 тих, що розвиваються, і одна розвинута держава (Бельгія). У Бельгії діє два курси: один - для комерційних, другий — для фінансових операцій. У ряді країн, що розвиваються, множинні курси використовуються для заохочення до експорту певних товарів і обмежень деяких видів експорту.

Окрім обмінних валютних курсів є також: різні розрахункові курси, які застосовуються у статистичних співвідношеннях та економічному аналізі. До них належать, наприклад, середній курс, що являє собою арифметичне середнє курсів продавця та покупця. Такого курсу насправді не існує, однак його величина щорічно повідомляється засобами масової інформації.

Широко поширені на Заході також різноманітні індекси валютних курсів. Оскільки одночасно і в різному напрямку можуть змінюватися курси багатьох валют, а то існує проблема визначення ступеня обезцінювання (чи подорожчання) окремих грошових одиниць відносно інших.

Валютний "кошик" становить умовний фіксований набір різних грошових одиниць. Він використовується насамперед тоді, коли необхідно визначити, наскільки змінюється курс валюти по відношенню не до однієї, а до багатьох грдшових одиниць.

Однією зі сфер застосування валютних "кошиків" є індекси т.зв. ефективних валютних курсів, що відображають динаміку курсу щодо відповідного "кошика", в якій звичайно включаються валюти держав, котрі займають найважливіше місце у зовнішньоекономічних зв'язках даної країни. Причому залежно від складу валют, що входять до неї, динаміка вказаних курсів може бути різною внаслідок неоднакових змін взаємних курсів валют та міжнародних валютних курсів.

Найчастіше індекси валютних курсів використовуються для оцінки впливу, який справляють зміни курсів національної грошової одиниці на конкурентоспроможність товарів, а також на торговий і платіжний баланси відповідної країни.

Найвідомішими серед індексів ефективних валютних курсів долара США є індекс Ради ФРС, індекс "Морган геранті траст" та індекс МРФ (МЕРМ). Останній постійно розраховується Міжнародним валютним фондом не тільки для долара, але й для всіх валют найбільших розвинутих країн. Валютний "кошик" індексу, що включає 18 валют, складений із урахуванням впливу