Центральний банк майже завжди виступає на грошовому ринку в ролі позикодавця. Його завдання надавати банківській системі позики, щоб комерційні банки в свою чергу позичали гроші іншим економічним агентам. Національний банк передбачає кредитувати комерційні банки через викуп цінних паперів, та дисконтні операції з векселями.

Для Національного банку грошовий ринок надійний важіль взаємодії на ліквідні кошти комерційних банків, а через них на процентні ставки і грошову масу; тому центральний банк очолює і фактично здійснює керівництво грошово-кредитним ринком.

Поряд з традиційними учасниками на ринку грошей функціонують посередницькі організації. Це позабіржеві маклери, котрі обмежуються тим, що зводять кредиторів і позичальників, і живуть на комісійних, які їм виплачують позичальники; ділингові контори, облікові дома, які мають статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в одних учасників ринку, щоб дати в борг іншим, і отримують прибуток на різниці процентних ставок. В Україні нині створюється мережа регіональних ділингових центрів для здійснення операцій з державними цінними паперами, кредитними ресурсами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Появились нові учасники ринку фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди. Нині вони випускають короткострокові зобовязання і продають кредиторам або самі виступають у ролі кредитора.

Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і позикоодержувачами з приводу позики в товарній або грошовій формі.

Суб'єктами кредитного ринку виступають юридичні особи (підприємства, організації, банки, держава) через свої повноправні органи, а також фізичні особи (громадяни). Залежно від суб'єктів і змісту відносин розрізняють:*

взаємний кредит, тобто кредитні відносини між підприємства-ми, фізичними особами і небанківськими закладами; різновидом взаємного кредиту є комерційний кредит у товарній формі, що на-дається постачальником покупцеві;*

банківський кредит — надається банками, як правило, у грошовій формі;*

державний кредит — кредитором виступає держава;*

кредит на цілі споживання — надається у формі взаємного | (комерційного) і банківського; позикоодержувачами є фізичні особи. Позикоодержувачі залежно від величини позики, терміну, на який вона видається, попиту і пропозиції кредитів, рівня інфляції та інших економічних чинників сплачують кредиторам певний відсоток.

Ринок цінних паперів у вигляді акцій, облігацій, зобов'язань державного казначейства, ощадних сертифікатів та векселів не тільки є прямим продовженням кредитного ринку, з яким він взаємодіє, а й має багато особливостей, одна з яких полягає у необхідності право-вого регулювання відносин між усіма його учасниками. Цінні папе-ри — це грошові документи, які визначають взаємовідносини між суб'єктами, що їх випустили, і тими, хто придбав їх. Вони передба-чають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передавання грошових та інших прав, передбачених цими документами, особам, що є власниками їх.

Акція свідчить, що її власник став одним із співвласників підприє-мства і має права на отримання певної частки прибутку, який називають дивідендом, на управління підприємством, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного підприємства.

Акції випускаються на пред'явника та іменні. Кожна акція має номінальну вартість, а у разі вільного обігу на ринку цінних папе-рів — і ринковий курс. Останній залежить від кількості акцій, розмі-ру дивідендних виплат та позикового відсотка.

На ціну акції значною мірою впливає довіра до того чи іншого підприємства. Вона грунтується як на суб'єктивній інформації, так і на реальних фактах щодо перспектив розвитку господарства.

Власник облігації є кредитором одного з суб'єктів господарюван-ня, за що отримує певний фіксований відсоток. Засоби, які вкладені в акції, можуть бути компенсовані лише через продаж їх на фондовій біржі за курсом, а облігації — через передбачений час відшкодову-ються за номінальною вартістю.

Зобов 'язання державного казначейства засвідчують, що їхній влас-ник вніс кошти до бюджету і має право на отримання фінансового доходу впродовж усього строку володіння цими цінними паперами. Вони бувають коротко-, середньо- і довгострокові (від кількох місяців до одного року, 5 і 25 років). Держава здійснює за ними щорічні виплати за купонами, а також за тиражними погашеннями шляхом викупу.

Ощадні сертифікати — це письмове засвідчення кредитною установою депонування коштів, яке дає право на отримання через визначений термін депозиту і відсотків за ним.

Вексель — грошове зобов'язання, яке має бути сплачене боржни-ком його власнику.

Ринок цінних паперів складається з двох частин — первин-ного і вторинного ринків. На першому відбувається емісія цінних паперів, тобто випуск їх у обіг. Другий ринок призначений для пере-продажу цінних паперів. Це відбувається на фондовій біржі, через що ринок цінних паперів називають фондовим ринком. Саме він дає змогу в ринковій економіці забезпечити тісні прямі та зворотні зв'яз-ки між відтворенням справжнього капіталу і того, що функціонує у вигляді цінних паперів. Зокрема, прямий зв'язок біржової кон'юнк-тури залежно від стану справ у економіці дає можливість фондовій біржі через зміну курсів цінних паперів виконувати роль барометра економічної кон'юнктури. Зворотні зв'язки виявляються у впливі ко-ливань розмірів акціонерного капіталу на переливання капіталу в інші галузі, фінансування підприємств тощо.

В а л ю т н и й р и н о к — це такий специфічний ринок, де предметом купівлі-продажу є різні національні валюти, їхнє функціонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків. Зробити це можна, прирівнюючи, наприклад, українську гривню до американського долара, японської ієни, англійського фунта стерлінгів тощо. Якщо українські підприємці ввозять американські товари, слід розрахува-тись доларами, за англійські — фунтами стерлінгів, за японські — ієнами. На валютному ринку відбувається взаємодія попиту на різні національні