Курсова робота

З предмету „фінанси”

на тему:

Фінансова система Японії

Зміст

1. Суть корпоративної ринкової економіки Японії. Джерела стрімкого економічного зростання.

2. Фінанси великих приватних корпорацій і державних підпри-ємств.

3. Бюджетний устрій і бюджетна система -Японії.

4. Державний бюджет, склад і структура його доходів та витрат.

5. Бюджетний процес і державний фінансовий контроль у Японії.

Бюджети місцевих органів влади, фінансове вирівнювання.

Тенденції і проблеми розвитку фінансової системи Японії.

1. Суть корпоративної ринкової економіки Японії. Джерела стрімкого економічного зростання

Нинішні позиції Японії у Світовому господарстві — резуль-тат її економічного розвитку в другій половині XX ст. У 1938 р. на її частку припадало всього 3% валового світового продукту.

Хоча розмови про «японське диво» припинилися, феномен японської економіки продовжує викликати підвищений інтерес. Справді, чому країна з величезною зовнішньоекономічною за-лежністю, практично позбавлена природних ресурсів, незважаю-чи на всі безладдя і катаклізми останніх десятиріч, зберігає роль світового лідера за багатьма найважливішими напрямками на-уково-технічного прогресу. Японія при цьому демонструє над-звичайно високий ступінь адаптації до мінливих умов розвитку економіки. Ці зміни відбуваються не просто на базі технологіч-них інновацій, а в безупинній і дуже складній взаємодії техніки, технології, економічних і соціально-політичних факторів.

На високі темпи зростання японської економіки був націлений її господарський механізм, що склався після Другої світової війни, своєрідність рис якого дозволяє говорити про особливу модель.

Протягом тривалого часу ВВП був єдиним критерієм розвит-ку японської економіки. Вважалося, що економічне зростання ав-томатично веде до підвищення добробуту, тому спеціальні захо-ди в цій галузі відкладалися, поки країна не досягне рівня інших країн. У 60-і рр. близько 60% державних інвестицій йшло на роз-виток промислової інфраструктури і лише незначна частина вкладалася в соціальну сферу.

Забезпечення швидких темпів економічного зростання вима-гало високого рівня нагромадження. Воно майже цілком забезпе-чувалося внутрішніми заощадженнями, кожен компонент яких був крупним за міжнародними стандартами. У зв'язку з цим ре-альні дисконтні ставки були нижчі, ніж в інших країнах, що ство-рювало умови для зростання інвестицій (табл. 1).

Таблиця 1 Норма заощаджень, %

Показники по країнах, до 40-х рр. XX ст. | 1950-1959 рр. | 1960-1984 рр. | 1990-1995 рр.

Японія, 11,7 (1869-1938 р.) | 30,2 | 32,5 | 32,5

Британія, 12,3 (1860-1929р.) | 16,2 | 18,2 | 20,5

Німеччина, 20,9 (1851-1928 р.) | 26,8 | 23,7 | 23,7

Італія, 12,9 (1861 -1930р.) | 19,8 | 21,0 | 20,7

США, 18,7(1 869-1938 р.) | 18,4 | 18,0 | 15,9

Висока норма нагромадження відбивала велетенський розмах нового будівництва і переустаткування виробничого апарату, що існував. Основні кошти йшли на створення нових виробничих потужностей. Це забезпечувало високий ступінь новизни устат-кування — його середній вік підтримувався на рівні 5,5-6 років (у США — 9 років). Організація серійного виробництва забезпе-чувала високу ефективність капітальних вкладень.

Основні капіталовкладення направлялися в активні елементи основного капіталу, їх норма в 1,5-2 рази перевершувала відпо-відний рівень інших провідних індустріальних країн, становлячи 16-19,4% ВВП.

В умовах державного регулювання і широкої підтримки роз-вивалося сільське господарство, основу якого становлять дрібні ферми. Наймана праця й орендні відносини не одержали тут ши-рокого розповсюдження. Тільки 7% господарств мають понад 2 та землі, а 70% усіх господарств одержують свої доходи поза га-луззю, в основному в промисловості і сфері послуг. Власники дрібних земельних ділянок працюють у себе в господарстві лише у святкові і вихідні дні. Держава є монопольним покупцем бага-тьох видів сільськогосподарської продукції за цінами, вищими від світових. Ця підтримка створює штучний клімат для даної галузі.

2. Фінанси великих приватних корпорацій і державних підприємств

Особливість економічного ладу — вертикальна інтеграція фірм, їх групування, що пронизує всю систему ділових відносин у країні. Розрізняються два рівні чи типи утворення економічних угрупо-вань.

Перший — традиційний для більшості західних країн. Він ба-зується на переплетенні капіталу та особистої унії. Унікальність японської господарської системи визначається наявністю груп (кейрецу), які є об'єднаннями великих компаній із дрібними та се-редніми, що базуються на зв'язках різних видів, головними з яких виступають виробничі, обумовлені головними фірмами.

У зв'язку з тим, що кейрецу не є жорстко залежними органі-заціями, як, наприклад, вертикально інтегровані корпорації в США, а сукупністю жорстких і слабких взаємозв'язків, доцент-рових і відцентрових тенденцій, це дозволяє їм легше пристосову-ватися до вимог зовнішнього середовища.

Ринок, що функціонує на такій основі, усередині групи вигідніше для всіх його учасників, ніж вільний ринок наявних то-варів. Тут нижчий ступінь ризику, нижчі витрати за угодами. На дрібних підприємствах нижчий рівень заробітної плати. Це слу-жить однією з причин того, що в країні зберігається значна різниця в рівнях заробітної плати між великими, середніми і дрібними ком-паніями. У середньому заробітна плата на останніх становить близько 60% оплати зайнятих на великих підприємствах.

Особливість економічної моделі полягає в єдності державного апарату і великого капіталу у вирішенні загальних проблем. Ос-новні цілі і завдання загальнонаціональних планів економічного розвитку конкретно втілюються в змісті внутрішньокорпоративних планів, що мають директивний характер. За рахунок цього утворюється складна, взаємозв'язана система планування. Внутрішньокорпоративні плани у свою чергу також враховують-ся при розробці загальнодержавних програм через механізм кон-сультацій з найбільшими об'єднаннями приватних компаній — «Міцубісі», «Кейданрен», «Дюкай», «Ніккейрен», а також з відповідними асоціаціями і фінансово-промисловими групами.

По суті справи, у Японії проявилася чітка тенденція форму-вання моделі економічного самоврядування без поєднання її з акціонерною власністю. Юридичні особи купують акції для забезпечення стабільності зв'язків з тими чи іншими фірмами.