на тему:

Форми безготівкових розрахунків

Оскільки всі підприємства і організації повинні обов’язково зберігати свої грошові кошти на рахунках в банках, то на практиці їх взаємовідносин повинні використовуватися певні форми платіжних документів. Вони заповнюються підприємством і служать для банку розпорядженням по списанню чи зарахуванню грошових засобів на рахунок підприємства.

Всі платіжні документи повинні відповідати вимогам встановлених стандартів і мати в обов’язковому порядку наступні реквізити:

найменування розрахункового документа;

номер, дата, місяць і рік виписки;

найменування та номери банків платника і одержувача коштів;

номери рахунків платника і одержувача коштів (в банку);

найменування платника і одержувача;

призначення платежу (крім чеків);

сума платежу цифрами та прописом;

на першому примірнику розрахункового документа повинні бути підписи керівника підприємства, головного бухгалтера, відбиток печатки.

Відповідно до існуючої в нашій країні практики встановлені такі форми безготівкових розрахунків: платіжними вимогами, платіжними дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, акредитивами, чеками, векселями.

Використання тієї чи іншої форми платіжних документів не залежить від банку, а визначається договором між платником і одержувачем коштів.

При виборі тієї чи іншої форми розрахунків підприємства повинні враховувати багато факторів: місце знаходження платника та покупця, швидкість обігу грошових коштів, можливість взаємного контролю, джерела коштів для платежу, гарантію сплати і т. д.

Платіжна вимога – це документ, який містить вимогу одержувача коштів платнику про сплату певної суми грошей через банк. Механізм розрахунку платіжними вимогами показаний на рисунку 2.4.

Платіжне доручення – це документ, який містить наказ платника банку про списання з його рахунку певної суми та перерахування її на рахунок одержувача (рис. 2.5)

1

Рис. 2.5. Схема розрахунків платіжними дорученнями

Платіжні доручення зручні при авансовій оплаті за товари, при виконанні платежів до бюджету тощо.

Платіжна вимога-доручення – це комбінований розрахунковий документ, який об’єднує платіжну вимогу і платіжне доручення. Частину документу “платіжна вимога” заповнює одержувач, а другу частину – “доручення” – заповнює платник при згоді на оплату.

На рисунку 2.6 поетапно відображено процес розрахунків платіжними вимогами-дорученнями.

Рис. 2.6. Схема розрахунків платіжними вимогами-дорученнями.

Акредитив – це розрахунковий документ, який містить доручення банка платника банку одержувача оплати товар (послуги) лише при виконанні одержувачем умов, вказаних в акредитиві (рис 2.7). Акредитив вигідно використовувати у відносинах з неакуратними платниками.

3) Акредитив і

4) Зарахування коштів перерахування коштів. 2) Списання коштів з

на рахунок одержувача. Рахунку платника.

Рис. 2.7. Схема розрахунків акредитивами.

Розрахунковий чек – це документ, який містить доручення чекодавця (платника) банка про перерахування з його рахунку певної суми грошей на рахунок чекодержателя (одержувача) при здачі ним чека в банк. Схема розрахунків чеками наведена на рисунку 2.8.

Одним з методів платежу є залік взаємних (зустрічних) вимог. Сутність його полягає в тому, що взаємні вимоги та зобов’язання боржників і кредиторів погашаються в рівновеликих сумах і лише на різницю між ними виконується платіж.

На основі заліку зустрічних вимог організовані і бартерні операції. Бартерні операції – взаємні товарообмінні операції з передачею права власності на товар (натуральний обмін) без зазначення зовнішньоторгових об’єднань та безгрошових (банківських) розрахунків за поставлений товар.

В результаті розвитку комерційних зв’язків виник спосіб розрахунків на умовах відстрочки платежу з використанням векселів.

Вексель представляє собою цінний папір, який містить зобов’язання – нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити певну суму грошових коштів (розрізняють простий – “соло-вексель” та переказний – “трата”).

Вексель с формою оформлення комерційного кредиту, який надається в товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки сплати боргу за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

При видачі простого векселя векселедавець зобов’язаний сплатити безпосередньо векселедержателю певну суму. При цьому векселедержатель приймає на се6е зобов’язання перед іншою стороною – векселедержателем виплатити певну суму грошей після настання певного строку (рис. 2.9.)

2) Вексель.

Рис. 2.9. Спрощена схема розрахунків простим векселем.

Переказний вексель представляє собою письмову пропозицію векселедавця, звернене до платника, сплатити певну суму векселедержателю. Переказний вексель може бути проданий за допомогою індосаменту (передавального напису). Строк платежу визначається або датою акцепта, або ж датою протеста. Спрощена схема видачі переказного векселя представлена на рисунку 2.10.

4)Вексель 3) Вексель

Рис. 2.10. Обіг переказного векселя.

В зв’язку з введенням в господарський обіг векселів банки можуть здійснювати з ними наступні операції:

Прийняття векселів на інкасо;

Облік векселів;

Видачу кредитів під вексельне забезпечення.

Одним з методів розрахунку, який забезпе5чує постачальнику гарантію платежу є факторинг.

Факторинг – різновид торгово-комесійних операцій, який поєднується з кредитуванням оборотного капіталу клієнта, що пов’язаний з переуступкою постачальником банку-фактору права на отримання грошей за товари, роботи, послуги.

Факторингові операції виникли на основі комерційного кредиту. Метою факторингу є своєчасне інкасування (передача грошових коштів від платника утримувачу) боргів зменшення втрат від прострочи платежу, попередження появи сумнівних боргів, надання допомоги господарюючим суб’єктам в управлінні кредитом, у веденні бухгалтерського обліку і збільшенні їх обороту і прибутковості. Таким чином, використання факторингу дозволяє пришвидшити оборотність коштів в розрахунках, знизити неплатежі, укріпити фінансовий стан, створити передумови для їх роботи в умовах ринку.

Міжбанківські розрахунки. Від ефективності міжбанківських розрахунків залежить безперервність нормального функціонування економіки.

Банки для здійснення платежів і розрахунково-касового обслуговування клієнтів встановлюють між собою відносини, які одержали назву кореспондентських відносин.

Існує три основні види кореспондентських відносин: між комерційними банками і центральним банком країни; між комерційними банками (в тому числі банками з різних країн); між центральними банками різних держав. При чому якщо два останніх види кореспондентських відносин будуються на добровільних засадах, то відносини між комерційними банками і центральним банком країни носять більш жорсткий, регламентований характер. Кожний комерційний банк, як правило, повинен мати кореспондентський рахунок