По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності повинно охоплювати кількісне вимірювання і оцінки ефекту та витрат по усій сукупності заходів, зміст і характер яких дозволяє це зробити, а та-кож якісну характеристику і виявлення впливу на ефективність таких груп заходів, по яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможли-вим. Кількісне вимірювання соціальної ефективності окремих груп здій-снюваних заходів зводиться до обчислення непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним його порівнянням. При чому єдиною методикою розрахунку такого ефекту не існує. Тому в кож-ному окремому випадку слід застосовувати специфічний спосіб його визначення, який став уже відомим з оприлюднених наукових розробок або ще невідомий, але рекомендується консультантами попередницько-впроваджувальної організації чи спеціалістами у цій галузі відповідної управлінської структури підприємства (міністерства, комітета, чи іншого державного органа влади). Якісна характеристика ефективності певних груп соціальних заходів повинна передбачати більш-менш детальний опис її реального (можливого) впливу на результативність виробництва і життєдіяльність населення (його окремих верств). За інших різних умов результати кількісного вимірювання соціальної ефективності треба до-повнювати якісними характеристиками заходів, що впливають на неї, і на цій підставі формулювати загальні висновки щодо її рівня і динаміки.

ІІІ. Класифікація чинників зростання ефективності виробництва.

ІІІ. 1. Класифікація суттєвих характеристик.

Рівень економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від чисельних чинників, що її визначають. У зв’язку з цим для практич-ного розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання. Усі чинники доцільно кла-сифікувати за обмеженою кількістю групувальних ознак, що сприяє виз-начення головних напрямків і шляхів підвищення ефективності вироб-ництва (продуктивності діяльності підприємства).

Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефектив-ності (продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками: 1) ви-дами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямками розвитку і удосконалення виробництва; 3) місцем реалізації у системі управління виробництвом (рис. 4).

Групування чинників за першою ознакою уможливлює досить чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростанням продуктив-ності праці (економія витрат жівої праці), зниження фондомісткості (ка-піталомісткості) і матеріаломісткості продукції, поліпшення використан-ня природних ресурсів. Активне використання перелічених джерел під-вищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу за-ходів, які за своїм змістом характеризують основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва (друга ознака групування чинників). Виз-начальними напрямками є перш за все прискорення темпів науково-тех-нічного і організаційного прогресу (створення нових і удосконалення іс-нуючих технологій, конструкційних матеріалів, засобів праці і кінцевої продукції; механізація і автоматизація виробничих процесів; запровад-ження прогресивних методів і форм організації виробництва і праці; по-бутова і регулювання ринкового механізму господарювання).

Практично більш важливою слід вважити класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації у системі управління виробництвом (третя ознака групування чинників), особливо виокремлення з них двох категорій чинників – внутрішніх (внутрівиробничих) і зовнішніх (народ-ногосподарських), а також поділ сукупності внутрішніх чинників на так звані “тверді чинники” і “м’які чинники” (Класифікація внутрішніх чинників на “тверді” і “м’які” природно є досить умовною і незвичною, але широко відомою і використовуваною на підприємствах зарубіжних країн. Назви “тверді” і “м’які” чинники запозичені з англійської комп’ютерної технології відповідно до якої сам комп’ютер називається “твердим товаром”, а програмне забезпечення – “м’яким товаром”. При цьому “твердими чинниками” позначають таки з них, що можна виміряти і мають фізичні параметри, а “м’якими” – ті, які не можна відчути фізично, проте мають не аби яке значення для економічного управління виробництвом (наприклад, інформація, знання і кваліфікація кадрів, методи і системи організації різних процесів тощо).

ІІІ. 2. Напрямки дії і використання.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників під-вищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) не одна-кові за ступенем дії (впливу), використання і контролю. Тому для прак-тики господарювання, керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) підприємств важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю і використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішних чинників на різних рівнях управління виробництвом. Підприємство може і повинно постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників шля-хом розробки і послідовного здійснення власної програми підвищення ефективності виробництва, а також врахувати вплив на неї зовнішних чинників – економічної соціальної політики держави, діяльності наці-ональних інституційних організацій розвитку інфраструктури і структур-них змін у суспільстві.

Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми ав-томатизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істот-ний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають суттєві зміни в технічному рівні і продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організа-ції трудових процесів, підготовці і кваліфікації кадрів тощо.

Устаткування. Цьому чинникові належить одне з провідних місць у програмі підвищення ефективності виробництва. Зростанню продук-тивності діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні сроки експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній спроможності технологічно зв’язаних його груп (одиниць), чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрішньозмінних витрат робочо-го часу тощо.

Таблиця 3 Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-Київ:”Видав-ництво «Хвиля-Прес»”,-1995-стр.270.. Інтегрована модель чинників ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства як виробничо-економічної системи).

Класифікаційні ознаки чинників ефективності виробництва

Види витрат і ресурсів (джерела підвищення ефективності) | Основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва |

Місце реалізації чинників у системі управління виробництвом

Продуктивність праці

Фондомісткість продукції

Матеріаломісткість продукції

Природні ресурси | НТП

Структура виробництва

Організаційні системи управління

Форми і методи органі-зації виробництва

Якість продукції

Планування і мотивація виробництва | внутрішні | зовнішні

“Тверді

Технологія

Устаткування

Матеріали і енергія

Вироби

“М’які”

Працівники

Організація і системи

Методи роботи

Стиль управління | Державна економічна і соціальна політика

Інституційні механізми

Інфраструктура Структурні зміни

Чинники зростання ефективності виробництва

Матеріали і енергія. Проблема економії ї зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем від-повідних спеціалістів