Грошова маса - сукупність усіх коштів, що знаходяться в господарстві в наявній і безготівковій формах, що забезпечують обіг товарів і послуг у народному господарстві.
У структурі грошової маси виділяється активна частина, до якої ставляться кошти, що реально обслуговують господарський обіг, і пасивна частина, що включає грошові накопичення, залишки на рахунках, що потенційно можуть служити розрахунковими засобами. Особливе місце в структурі грошової маси займають так називані «квазігроші» (від латинського «quasi» - начебто, майже), тобто кошти на термінових рахунках, ощадних вкладах, у депозитних сертифікатах, акціях інвестиційних фондів, що вкладають кошти тільки в короткострокові грошові зобов'язання.
Сукупність готівки (металеві гроші і банкноти) і грошей для безготівкових розрахунків у центральному банку (безтермінові вклади) складають гроші центрального банки. Їх називають монетарною або грошовою базою, тому що вони визначають сумарну грошову масу в народному господарстві.
Грошова маса, якої розташовує народне господарство для здійснення операцій обміну і платежу, залежить від пропозиції грошей банківським сектором і від попиту на гроші, тобто прагнення заснувань небанківського сектора мати в себе визначену грошову суму у виді готівки або вкладів до запитання.
Під пропозицією грошей звичайно розуміють грошову масу в обертанні, тобто сукупність платіжних засобів, що обертаються в країні в даний момент.
Проте ні серед державних посадових осіб, відповідальних за регулювання грошової пропозиції, ні серед економістів немає єдиної точки зору на те, із яких окремих елементів складається грошова пропозиція: розмаїтість форм вкладення фінансових засобів досяглася такого ступеня, що перехід від власне грошей (банкноти, вклади до запитання) до ліквідних і напівліквідних форм їхній розміщення відбувається непомітно. У результаті межа між грошима і негрошовими авуарами тепер не така чітка, як раніш.
Для характеристики грошової пропозиції застосовуються різноманітні показники , що узагальнюють, так названі грошові агрегати. До них звичайно відносять такі.
1) Агрегат М-1 - («гроші для угод») - це показник, призначений для виміру обсягу фактичних засобів обертання. Він включає готівку (банкноти і розмінні монети) і банківські гроші.
2) Агрегати М-2 і М-3 включають, крім М-1, кошти на ощадних і Термінових рахунках, а також депозитні сертифікати. Ці засоби не є грошима, оскільки їх неможливо безпосередньо використовувати для угод купівлі-продажу, а їхнє вилучення підпорядковане визначеним умовам, проте вони схожі на гроші в двох відношеннях: з одного боку, вони можуть бути в короткі терміни викинуті на ринок товарів і послуг, з іншого боку - вони дозволяють здійснювати накопичення грошей. Не випадково їх називають «майже грошима».
3) Найбільше повні агрегати грошової пропозиції - L і D. L поряд із М-3 включає інші ліквідні (легкореалізовані) активи, такі, як короткострокові державні цінні папери. Вони називаються ліквідними, тому що без особливих трудностей можуть бути перетворені в готівку. Агрегат D включає всі ліквідні засоби і заставні, облігації й інші аналогічні кредитні інструменти.
Агрегати М-3, L і D більш чітко відбивають тенденції в розвитку економіки, чим М-1: різкі зміни в цих агрегатах часто сигналізують про аналогічні зміни у ВНП. Так, швидкий ріст грошової маси і кредиту супроводжує період підйому, а їхнє скорочення часто супроводжується спадами. Проте більшість економістів віддають перевагу використовувати агрегат М-1, тому що він включає активи, безпосередньо використовувані в якості
засоби обертання. Ми також надалі будемо розуміти під пропозицією грошей агрегат М-1.
100 200 Попит на гроші, млрд. руб.
Якою уявою гроші надходять в економіку, дозволяючи їй функціонувати і розвиватися з найбільшою ефективністю, або, іншими словами, хто визначає грошову пропозицію? Гроші емітуються (випускаються в обіг) трьома типами заснувань: комерційними банками, державним казначейством і емісійним банком. Проте про їхню діяльність ми розповімо в такій главі. А зараз звернемося до попиту на гроші.
Попит на гроші випливає з двох функцій грошей - як засоби обертання і засоби зберігання багатства. У першому випадку мова йде про попит на гроші для висновку угод купівлі-продажу (трансакціоний попит), у другому - про попит на гроші як засобі придбання інших фінансових активів (насамперед облігацій і акцій). Трансакціоний попит пояснюється необхідністю збереження грошей у формі наявних або засобів на поточних рахунках комерційних банків і інших фінансових інститутів із метою здійснення запланованих і незапланованих покупок і платежів. Попит на гроші для угод визначається головним чином загальним грошовим прибутком товариства і змінюється прямо пропорційно номіналу ВВП. Попит на гроші для придбання інших фінансових активів визначається прагненням одержати прибуток у формі дивідендів або відсотків і змінюється обернено пропорційно рівню процентної ставки. Ця залежність відбивається кривою попиту на гроші D
Крива загального попиту на гроші D позначає загальну кількість грошей котре населення і фірми хочуть мати для угод придбання акцій і облігацій при кожному можливому розмірі процентної ставки.
Попит на гроші і кількісну теорію
Сучасне трактування кількісної теорії заснована на понятті швидкості обертання грошей у прямуванні прибутків, що визначається як:
V=P*Y\M
де V - швидкість обігу грошей;
Р - абсолютний рівень цін;
Y - реальний обсяг виробництва;
М - кількість грошей в обігу.
Якщо перетворити формулу цього рівня: М=P*Y/V, ми побачимо, що кількість грошей, що знаходяться в обертанні, дорівнює відношенню номінального прибутку до швидкості обертання грошей. Якщо замінити у лівій частині рівняння на параметр D - розмір попиту на гроші, то одержимо: D =P*Y/V . З цього рівняння випливає, що розмір попиту на гроші залежить від таких чинників:*
абсолютного рівня цін. За інших рівних умов, чим вище