капіталу – фізично зношено 50% обладнання., в галузі зв`язку України тільки 8 % АТС та 30 % кабельних мереж відповідають сучасним технічним вимогам і можуть надавати споживачам повний спектр високоякісних послуг. Навіть найбільші підприємства України, які в нинішніх умовах працюють прибутково, мають високий рівень зносу основних фондів. Згідно з рейтингом “100ВАТ “ , опублікованим “ Українською інвестиційною газетою” підприємства, які увійшли до числа найбільших в Україні за валовим доходом за 1996 рік мають значний рівень зносу основних фондів : Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча- 54,3% , завод “ Азовсталь”-62,2 %, ВАТ “ Укрнафта” – 54,2 %, Нікопольський завод феросплавів – 47,2%, Харцизький трубний завод –50%, Черкаське ВО “ Азот” – 51,5%, Сумське МНВО ім. Фрунзе – 42,4%, енергопостачальні обласні підприємства – у середньому 39%, підприємства об`єднання “ Укртелеком “- понад 40%.
А якщо врахувати моральний знос основних фондів, високу енергомісткість та інші застарілі техніко-економічні показники обладнання, то для забезпечення виробництва продукції й надання послуг, конкурентоспроможних за цінами та якістю, необхідно терміново створити умови для інвестування в технічне переозброєння підприємств, оновлення їх основних фондів, запровадження нових технологій.
Отже, перед економікою України стоїть нелегке завдання подолання старіння виробничого потенціалу промисловості, а це можна зробити тільки через стимулювання інвестиційної діяльності.
Оскільки розраховувати на суттєве зростання бюджетних інвестицій не приходиться, на 1-й план висовується активізація інвестиційної діяльності підприємств. Це в свою чергу потребує врахування заходів, які сприятимуть відповідності здійснення капітальних вкладень встановленим пріоритетним напрямкам розвитку економіки.
Розглянемо формування потреб в капітальних вкладеннях та методів їх фінансування у галузі телекомунікацій на прикладі підприємства, що є національним оператором зв`язку, оскільки всі проблеми та складності галузі , як в дзеркалі відображаються в основному її ланцюзі.
Відомо, що телефона щільність в країнах світу тим вища, чим більша величина ВВП на душу її населення. На даний час Україна займає одне з останніх місць в Європі за рівнем розвитку телекомунікацій (наприклад, вона має 19 телефонів на 100 мешканців, у той час як для країн Західної Європи цей показник становить 40 і більше).
Низький рівень розвитку засобів зв`язку, недостатня якість послуг, існування черги на встановлення телефонів свідчать про необхідність залучення значних інвестиційних ресурсів на розвиток, технічне переоснащення та модернізацію мереж електрозв`язку. Для досягнення Україною середньоєвропейського якісного та кількісного рівня розвитку систем телекомунікацій за оцінками фахівців потрібно не менше в доларовому еквіваленті 10 мільярдів інвестицій, причому значна їх частка повинна бути в конвертованій валюті, оскільки Україна має слаборозвинуте власне виробництво телекомунікаційного обладнання.
Довгі роки в Україні інфраструктура в плані інвестування була другорядною по відношенню до основного виробництва. В той же час в розвинутих країнах інфраструктурі приділялося надзвичайно важливе значення. Тому, успіх розвитку галузі зв’язківці забезпечують самі, використовуючи власні кошти та шляхом залучення ще донедавна нетрадиційних для України джерел фінансування.
В існуючих умовах середньорічні загальні інвестиційні потреби державних підприємств електрозв? язку складають приблизно $ 500-550 млн., а власні кошти дозволяють покрити тільки 500 млн. грн. необхідних інвестиційних ресурсів. Отже проблема забезпечення даної програми фінансовими ресурсами стоїть дуже гостро.
Говорячи про інвестиційну політику підприємств зв`язку необхідно виділити притаманну їй особливість - взаємовідносини між рівнями капіталовкладень і прибутків : міжнародний зв'язок приносить найбільші прибутки з відносно невеликими капіталовкладеннями і витратами і навпаки, місцеві мережі менш дохідні при дуже великих витратах.
Природною є наявність у державних телекомунікаційних підприємств прибуткових видів зв‘язку . Укртелеком в цьому відношенні є виключенням, оскільки найбільш рентабельні види зв‘язку, такі як міжнародний, міжміський, стільниковий та передачі даних віддані недержавним операторам.
Телекомунікації - одна з небагатьох галузей економіки України, що в умовах економічної кризи в України в останні роки характеризувалася сталими показниками розвитку, залишалась успішною і високорентабельною. У порівнянні із щорічним падінням валового внутрішнього продукту ( табл. № 1 ) показники діяльності підприємства постійно зростали як у фізичному, так і в грошовому обчисленні.
( рис. № 2.1. )
Стан галузі зв`язку на кінець 1998 року.
Враховуючи, що лише 1,3 % тарифних доходів Укртелеком щорічно отримує у валюті, то поряд з іншими підприємствами України відчув на собі негативні наслідки кризових явищ на фінансових ринках, пов`язаних з інфляційними процесами. Незважаючи на збереження в Укртелекомі тенденції щорічного зростання тарифних доходів в національній грошовій одиниці до 9 %, у зв‘язку із девальвацією гривні у валютному вимірі показники 1999 року значно менші ніж у 1998 р.
Крім того зниження платоспроможності споживачів призвело до росту дебіторської заборгованості за послуги зв‘язку: щорічно сплачується 80-85 % наданих послуг, в т.ч. “готівкою” не більше 70% .
Серед категорій споживачів дебіторська заборгованість розподілена наступним чином ( рис. 2.2. ):
Якщо, в структурі доходів Укртелекому організації мають частку 56 % від всіх тарифних доходів, то в заборгованості на них припадає 70 % від загальної суми.
Крім того, Укртелеком надає соціально важливі послуги зв’язку, які є збитковими для підприємства, а кошти, витрачені для встановлення та експлуатації телефонів пільгових категорій населення, не повертаються з бюджету. Це накладає обмеження на фінансові ресурси підприємства, змушуючи його звужувати витрати, спрямовані на розвиток виробництва, здійснення своєчасних розрахунків з постачальниками та кредиторами.
Здійснення інвестиційної програми Укртелекому, що передбачає комплексні заходи для покращення якості існуючих послуг та надання нових, в частині витрат на придбання обладнання та проведення окремих видів робіт ( 60 % від загальної суми ) пов’язане з обмінним курсом
