2. У ряді країн запроваджено заходи щодо усунення подвійного оподаткування розподіленого прибутку.

3. Скорочено пільги щодо цього податку (інвестиційний кредит, регіональні пільги).

На практиці в більшості компаній на сплату податків йде частка прибутку менша, ніж ставка оподаткування. По-перше, компанії можуть легальне зменшити обсяг оподатковуваної суми за рахунок збільшення відрахувань у неоподатковувані фонди (амортизаційний, пенсійний тощо). По-друге, застосовуються різні податкові пільги. По-третє, компанії з невеликим оборотом обкладаються в багатьох країнах більш низьким податком (наприклад, у Великобританії ставка податку для компаній з прибутком меншим 750 000 фунтів стерлінгів становить не 35, а 25-35 відсотків). По-четверте, в деяких країнах податок на прибуток корпорацій може сплачуватись не лише окремою фірмою, а й її материнською компанією (якщо фірма входить до групи компаній), що дає можливість знизити податкову базу компаній групи. По-п'яте, майже в усіх країнах є система покриття втрат компанії за рахунок її прибутків кількох попередніх років або за рахунок її майбутніх прибутків. В результаті відслідковується тенденція до зменшення частини податків в прибутку компаній. Так, в країнах ОЕСР ця частка зменшилась з понад 2/5 до менше ніж 1/3.

В Україні до 1995 р. підприємства сплачували податок не на прибуток, а на валовий доход. У 1993 р. було зроблено спробу перейти до оподаткування прибутку, але вона виявилась невдалою. Застосування податку на валовий доход призводило до подвійного оподаткування заробітної плати: спочатку як частки у валовому доході підприємства, потім як особистого доходу працівників певного підприємства. Крім того, заробітна плата частково входить до складу податкової бази податку на добавлену вартість.

У 1995 р. в Україні було здійснено перехід до оподаткування прибутку підприємств.

Соціальні внески (соціальні податки) справляються з метою формування фондів соціального страхування - пенсійного, з безробіття тощо. Платниками цих податків є як працівники, так і підприємці. Головну частку внесків на соціальне страхування в більшості країн сплачують підприємці (в країнах ОЕСР - понад 60 відсотків). У таких країнах, як Швеція, Фінляндія, тягар податків на соціальне страхування майже повністю лягає на підприємців.

У заробітній платі робітника обробної промисловості, що має сім'ю з двома дітьми, частка податків на соціальне страхування на початок 90-х років в середньому по країнах ОЕСР становила близько 10 відсотків.

Роль соціальних податків у формуванні доходів державного бюджету зростає. Середній показник по країнах ОЕСР збільшився з 20, 6 відсотка у 1965 р. до 24,5 у 1990 р. Найвища частка податків на соціальне страхування в загальній сумі податкових надходжень у Франції, Німеччині, Австрії.

В Україні діє система обов'язкового соціального страхування та пенсійного забезпечення, що передбачає здійснення відрахувань до відповідних фондів в обсязі 37 відсотків від фонду заробітної плати. Є також інші нарахування на фонд заробітної плати: до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення (12 відсотків), до фонду сприяння зайнятості населення (2 відсотки).

Майнові податки - це податки на майно (землю, житлові будинки, гаражі, обладнання, машини, цінні папери тощо), спадщину і дарування.

Податкам на спадщину і дарування прихильники сильної соціальної політики надають особливого значення. Вони вважають справедливим перерозподіл багатства, яке людина отримала не завдяки своїй праці та здібностям, а за рахунок спадщини. Ставки цього податку можуть бути прогресивними (в США вони диференційовані від 18 до 50 відсотків) і пропорційними (40 відсотків у Великобританії).

Фіскальне значення майнових податків у більшості країн незначне. Так, у США частка податку на спадщину і дарування в загальній сумі податкових надходжень становить 1 відсоток.

Основними видами непрямих податків є: акцизи (специфічні та універсальні), фіскальні монополії, мита.

Специфічні акцизи включаються в ціни окремих товарів. Як правило, це товари, рівень споживання яких є малоеластичним щодо рівня цін, а також специфічні товари. Найзначнішими специфічними акцизами є акцизи на спиртне, бензин, тютюнові вироби.

Відповідно до чинного законодавства в Україні акцизний збір - це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. Ставки цього податку є більш низькими на товари вітчизняного виробництва і більш високими на імпортні товари. Така диференціація ставок зумовлена політикою держави на підтримку вітчизняних виробників. Основними підакцизними товарами є алкогольні, тютюнові вироби, відеотехніка, автомобілі, ювелірні вироби, натуральна шкіра, хутра тощо.

Універсальні акцизи містяться в цінах на всі товари. Роль їх у формуванні доходної частини бюджету на відміну від специфічних акцизів зростає. Так, якщо частка специфічних акцизів у сукупних податкових надходженнях країн ОЕСР скоротилася з 20,2 відсотка у 1965 р. до 12,4 у 1990 р., то відповідний показник для універсальних акцизів зріс з 13,5 до 15,5 відсотка.

Найпоширенішою формою специфічного акцизу в усьому світі є податок на додану вартість (ПДВ). Він застосовується в усіх країнах ОЕСР, крім Австралії, США, Швеції. Цей податок сплачують фірми-продавці товарів і послуг в обсязі від 5 до 38 відсотків вартості їхніх товарів. Як правило, застосовується основна (стандартна) ставка цього податку (Німеччина - 14, Франція - 18,6, середньоєвропейський рівень - 14-20 відсотків), а також підвищена (Німеччина - 21, Франція - 28, Італія - 19 і 38) і занижена (Німеччина - 7, Франція - 5,5 і 7, Італія - 4). Є й нульова ставка, яку застосовують до експорту товарів та послуг, а з окремих товарів та послуг ПДВ не утримують. Нульова ставка передбачає повернення всієї суми податку, який