В Україні ПДВ стягується за ставкою 20 відсотків.

У деяких країнах збереглися фіскальні монополії, що являють собою податки на товари широкого вжитку, які є об'єктом державного виробництва і торгівлі. Монополізуючи виробництво та реалізацію цих товарів, держава продає їх за високими цінами, що містять податок.

Мито - податки на імпортні, експортні та транзитні товари. Залежно від мети застосування розрізняють мито фіскальне (збільшення доходів бюджету), протекційне (захист внутрішнього ринку), антидемпінгове (різновид протекційного), преференційне (пільгове).

Значення мита як джерела бюджетних надходжень у розвинених країнах постійно знижується внаслідок розвитку інтеграційних процесів. Так, у США на початку 90-х років частка мита в податкових надходженнях до федерального бюджету становила 1,6 відсотка.

В Україні мито певний час використовувалось для запобігання вивезенню товарів. Зокрема, в 1993р. було запроваджено митне оподаткування експорту. Поступово все більшого значення набуло імпортне мито.
Слід зауважити, що в більшості розвинених країн переважають прямі податки (Німеччина, Канада, США, Японія), в деяких - непрямі (Франція, Італія).

Переваги непрямих податків пов'язані з тим, що вони є надійним засобом мобілізації коштів до державного бюджету, тоді як прямі податки надходять далеко не в повному обсязі внаслідок приховування доходів від оподаткування.

Недоліки непрямих податків обумовлені тим, що вони підвищують ціни товарів і важким тягарем лягають на малозабезпечені верстви населення.

3. Податкова політика держави

Податкова політика - політика держави у сфері оподаткування, що передбачає маніпулювання податками для досягнення певних цілей - збільшення обсягу виробництва та зайнятості або зниження рівня інфляції. Податкова політика передбачає:

- встановлення і зміну податкової системи (визначення видів податків, а також ролі кожного з них у формуванні доходів державного бюджету);

- визначення податкових ставок, їх диференціацію;

- надання податкових пільг;

- визначення механізму обчислення і зарахування податків до бюджету.

За допомогою певної податкової політики можна регулювати такі соціально-економічні процеси, як обсяг виробництва, зайнятість, інвестиції, розвиток науки і техніки, структурні зміни, ціни, зовнішньоекономічні зв'язки, рівень життя населення, рівень споживання певних товарів тощо.

Впливати на економічні процеси можна, визначаючи структуру податкової системи країни. Наприклад, податок з обороту, який широко застосовувався до впровадження податку на додану вартість, зумовлював посилення концентрації виробництва, порушення принципів конкуренції, що й обумовило його заміну на ПДВ, адже обсяг податку з обороту залежав від кількості фаз, які проходив товар у процесі свого руху, - чим більше фаз, тим вищий податок. Якщо ж підприємець зміг об'єднати різні фази в межах однієї фірми, його податок з обороту суттєво зменшувався, оскільки він не вилучався з обороту між підприємствами однієї фірми.

Іншим прикладом впливу структури податкової системи на економічні процеси може бути перехід від оподаткування валового доходу до оподаткування прибутку підприємства. Такий перехід, з одного боку, може зменшити податкову базу, отже, податковий прес на підприємства і стимулювати їх до розвитку виробництва. З іншого боку, в умовах переважання колективної форми власності та скасування державного нормування заробітної плати стимулює підприємства до збільшення фонду заробітної платні за рахунок прибутку і, отже, призводить до зменшення надходжень до державного бюджету від податку на прибуток і зменшення коштів для фінансування капіталовкладень.

Впливати на ділову активність, інвестиції, зайнятість можна за допомогою податкових ставок, їхньої диференціації. Механізм цього впливу відповідно до теорії Дж. Кейнса такий: підвищення податкових ставок зумовлює зменшення доходів, що залишаються після сплати податків, а це, в свою чергу, викликає зменшення витрат споживачів, а отже, і сукупних витрат (сукупного попиту). Під впливом зменшення сукупного попиту скорочуються обсяги виробництва та зайнятість населення.

Прихильники теорії "економіки пропозиції" вважають, що податки мають навіть більш сильні негативні наслідки. Підвищення їх скорочує суму доходів після сплати податків, які отримують і робітники, і підприємці. Внаслідок цього праця, нововведення, інвестиції стають менш привабливими з погляду фінансової політики. Аргументуючи свою позицію, прихильники теорії "економіки пропозиції" стверджують, що тривалість та інтенсивність праці окремих робітників залежать від того, які додаткові доходи після сплати податків вони зможуть отримати від додаткової праці. Для того щоб стимулювати працю - збільшити кількість годин, відпрацьованих за день, підвищити інтенсивність праці, стимулювати безробітних до активних пошуків роботи і тим самим протидіяти тривалим періодам безробіття тощо, - слід зменшити граничні ставки податку на доходи.

Високі граничні ставки податків не стимулюють також до заощадження та інвестування. Якщо, наприклад, домогосподарства заощаджують 1000 дол., то при 10 відсотках річних вони отримують доход 100 дол. на рік. Якщо гранична ставка податку з цього доходу становить 30 відсотків, то після його сплати домогосподарства отримають 70 дол. доходу і відсоткова ставка дорівнюватиме лише 7 відсотків. Зменшення винагороди за заощадження не заохочує до збільшення їх. Тому прихильники теорії "економіки пропозиції" доводять необхідність зниження граничних ставок податків на заощадження. Вони пропонують також ввести більш низькі ставки податків на доходи від інвестицій, щоб стимулювати підприємців до інвестування заощаджених коштів в економіку. Активізація ж інвестиційного процесу сприятиме зміцненню матеріально-технічної бази виробництва і цим самим підвищенню продуктивності праці та економічному зростанню.

4. Бюджетна політика держави

Впродовж останніх років бюджетна проблематика в Україні привертає дедалі більшу увагу політиків, економічного істеблішменту, аналітиків, засобів масової інформації. Виконання бюджету стало ледь не основним критерієм ефективності роботи уряду. Особливо показовим у цьому плані став 2000 рік. Зокрема, в розділі програми уряду "Реформи заради добробуту", присвяченому забезпеченню умов для прискореного економічного зростання, серед найперших з таких умов