Бізнес не може самостійно вирішити складні регіональні пробле-ми, що виникають під впливом історичних, національних, демографіч-них та інших неринкових факторів. Для їх вирішення також потрібне втручання держави, його відповідна регіональна політика Як показує практика, державні втручання на національному та міжнародному рівнях є обов'язковою умовою здорового розвитку бізнесу.

Бізнес, як і ринкова економіка, не має природженого імунітету про-ти монополізму, інфляції та спадів ділової активності. Якщо держава залишається байдужою, ці процеси починають прогресувати, завдаю-чи чималих економічних та соціальних збитків. Теоретики кейнсіанства, які не приділяли належної уваги інфляційним наслідкам своїх по-літичних рекомендацій, сприяли інфляційному безумству 70-х років, справитися з яким ні бізнесу, ні ринковій системі виявилось не під си-лу. Знадобилися серйозні реформи державного регулювання.

Без держави бізнес ніколи не зможе зробити виробництво еконо-мічно безпечним, гарантувати здійснення соціально-економічних прав людини, вирівняти структурні та регіональні диспропорції та ін.

Очевидно, що бізнес, як і сучасне ринкове господарство, немисли-мий без антимонопольного регулювання, заходів щодо боротьби з інфляцією і політики короткострокової стабілізації, що блокує тривалі спади виробництва

Процеси державного регулювання бізнесу не залишаються незмін-ними. З розвитком суспільства розвивається і бізнес. Старі способи його регулювання стають гальмом його розвитку і відмирають, а отже, знову з'являється потреба у розробці механізмів його регулювання.

2. Механізм регулювання бізнесу

Структура механізму державного регулювання - це система захо-дів, розроблених державою, з урахуванням вимог ринку та інтересів суб'єктів бізнесу. До цієї системи входять правовий та фінансовий механізми; механізми стимулоювання, підтримки, сприяння, контро-лю; форми та методи реалізації державного регулювання, державні органи та фонди, які покликані займатися діяльністю підприємницьких структур та суб'єктів бізнесу.

За способами впливу механізми регулювання можуть бути прями-ми, тобто такими, що здійснюються за допомогою прийняття законо-давчих актів, на яких грунтуються дії виконавчої влади, та непрями-ми - що грунтуються на використанні різних економічних, фінансових важелів (податків, цін, відсотків, кредитів, пільг тощо).

З метою виконання своїх економічних зобов'язань держава вико-ристовує різноманітні способи впливу на бізнес. Це створення зако-нодавчих актів, що регулюють організацію, функціонування та розви-ток бізнесу: розробка програм залучення підприємницьких структур у тендері для отримання державних замовлень; закупівля державою значної частини виготовленої на підприємствах бізнесу продукції; пільгове оподаткування для новостворених підприємницьких струк-тур; однаковий з державними підприємствами доступ до фінансово-кредитних ресурсів; стимулювання випуску якісної, конкурентоспро-можної продукції; державна підтримка розвитку підприємств бізнесу та сприяння у функціонуванні їх та ін.

Залежно від концепції державного втручання у бізнес держава ви-користовує прямі або непрямі механізми регулювання. Так, ст. 15 За-кону України „Про підприємництво" передбачає, що держава законо-давче забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від прояву недобросовісної конкуренції та монополізму у різних сферах підприємницької діяльності.

Органи державного управління будують свої відносини з підприєм-цями, використовуючи:

податкову і фінансово-кредитну систему, яка встановлює ставки податків і відсотків по державних кредитах; податкові пільги; ціни та правила ціноутворення; цільові дотації; валютний курс; розміри еконо-мічних санкцій;

державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, со-ціальні, економічні та інші норми і нормативи;

науково-технічні, економічні, соціальні, державні та регіональні програми;

договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Втручання державних органів до господарської діяльності суб'єк-тів підприємницького бізнесу не допускається, якщо вони не зачіпа-ють передбачених чинним законодавством прав державних органів на здійснення контролю за діяльністю підприємців.

Державні органи та службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законо-давством. У разі видачі державним або іншим органам акта, що не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду або арбітражного суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

Збиток, завданий підприємцю внаслідок виконання вказівок дер-жавних або інших органів чи їх службових осіб, які призвели до пору-шення цими органами або їх службовими особами передбачених за-конодавством обов'язків щодо підприємця, підлягає відшкодуванню цими органами. Суперечки про відшкодування збитків розглядаються судом або арбітражним судом.

Серед методів державного регулювання бізнесу немає непридат-них або неефективних. Усі методи потрібні, питання лише у визначенні для кожної економічної зони та ситуації тієї ніші, де його застосу-вання доцільне. Господарські втрати починаються тоді, коли влада ви-ходить за межі розумного, віддаючи надмірну перевагу економічним або адміністративним методам.

Жорстке розмежування економічних та адміністративних методів, зведення між ними глухої стіни, а тим більше, надання переваги одним на шкоду іншим, необгрунтовані. З одного боку, елемент адмі-ністрування обов'язково несе в собі будь-який економічний регуля-тор, хоча б тому, що контролюється державною службою, яка пере-ключає його після прийняття відповідного політичного рішення. На-приклад, на грошовий обіг впливає такий економічний метод, як ставка за кредитами центрального банку, не раніше, ніж буде прийня-то адміністративне рішення про її підвищення з 50 до 60 %. З другого боку, кожний адміністративний регулятор є економічним у тому розу-мінні, що він не прямо позначається на поведінці учасників економіч-ного процесу. Вдаючись, скажімо, до прямого контролю над цінами, держава створює для підприємницьких структур, суб'єктів бізнесу особливий економічний режим, змушує їх переглядати виробничі про-грами, знаходити нові джерела фінансування інвестицій тощо. Дово-диться пристосовуватися до споживачів: змінювати структуру поточ-ного попиту, а також співвідношення між обсягом і сумою заощаджень.

Необхідним є прямий державний Контроль над монопольними ці-нами.