націо-нальних рахунків ООН до домашніх господарств відносять домашню прислугу та населення, яке перебуває в різних колективах: вихованці будинків дитини та інтернатів, військовослужбовці строкової служби, інваліди в будинках інвалідів, ув’язнені та ін. В Україні налічується 13,2 млн. домогосподарств, які є дуже важливою складовою приватного сектору країни [1, с.186].
Термін “домогосподарство” більш чітко прив’язаний до територіальних меж окремої господарської одиниці, включає членів домогосподарства, що не є родичами, і передбачає існування економічних відносин власності всередині домогосподарства та виробничих відносин (якщо вони існують).
Перш за все, в будь-якій економіці домашні господарства є постачаль- никами ресурсів. Які саме ресурси домогосподарства можуть давати країні: це робоча сила людини, її особиста праця. Кожен господарник, працюючи на під- приємстві чи в установі, а також виробляючи власну продукцію та реалізуючи її на ринку, приносить користь державі, забезпечуючи її ресурсом праці. Поняття “домогосподарство” об’єднує всіх споживачів: найманих працівників, підприємців, власників капіталів, природних ресурсів, осіб, що зайняті і незайняті в суспільному виробництві.
Внесок домогосподарників ресурсний потенціал суспільства не обмежу- ється працею. Згідно з Законом України “Про власність” кожен громадянин може мати індивідуальній власності майстерні, малі підприємства у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, землю, житлові будинки і господарські будівлі, обладнання, транспортні засоби, сировину, матеріали та інше. Застосовуючи майно, що є в особистому розпорядженні, з метою виробництва товарів, домовласник ставить на службу інтересам суспільства такий важливий економічний ресурс, як капітал.
Крім праці та капіталу домогосподарства можуть постачати і грошові ресурси, які необхідні для організації суспільного виробництва. Вони купують акції великих промислових корпорацій і банків, кладуть гроші на ощадні рахунки, придбавають облігації.
1.2 Домашнє господарство та його функції у ринковій системі .
Економічна роль сім’ї у ринковій економіці досить важлива і складна. Сім’я вирішує різноманітні проблеми ведення домашнього господарства, сімейного бізнесу, відтворення робочої сили, забезпечення необхідного рівня споживчого попиту, формування споживчого потенціалу. Вирішення проблем сім’ї, що займається підприємницькою діяльністю в умовах ринкової економіки, слід шукати у:
формуванні нових потреб і можливостей сімей;
створенні умов розвитку і реалізації економічних функцій сім’ї;
забезпеченні нормальних побутових умов сім’ї;
підвищенні її соціально-економічного статусу.
Соціально-економічний статус сім’ї - це інтегральний показник, який відображає в сімейних відносинах особливості соціально-політичного устрою держави, її правові основи, рівень розвитку економіки, культури та суспільної самосвідомості. В узагальненому вигляді домашнє господарство виконує подвійну роль в сучасній економіці. З одного боку, воно є активним суб’єктом ринкових відно- син, а з іншого – важливою ланкою в економічному кругообігу ресурсів, товарів (послуг), доходів. Спрощену модель включення домогосподарств у виробничо-розподільчий кругообіг і місце сім’ї у сучасній економіці ілюструє рис. А.1 (додаток А).
Як видно, домогосподарства є одним з основних суб’єктів економічної діяльності в суспільстві. Це досить рельєфно проявляється в ряді їх функцій.
Функції сімейних домогосподарств досить різноманітні. Вони стосуються всіх важливих секторів функціонування суспільства і багато в чому визначають соціально-економічні процеси, що відбуваються в ньому.
За ринкової економіки сім’я є основним осередком формування і нагромадження людського капіталу. В ній створюється фізіологічна основа даного капіталу, що постійно розвивається, одночасно адаптуючись до існуючої соціально-економічної системи життєдіяльності. Це пов’язано з соціальною та виховною функціями сім’ї.
Для появи і розвитку людського капіталу необхідні такі фактори: самі продуценти – члени сім’ї, а також споживчі блага (товари, послуги). Зниження дітонароджувальної функції сім’ї зменшує не лише трудовий, а й соціально-економічний потенціал суспільства в цілому. З економічної точки зору діти є не лише суб’єктом споживання, а й об’єктом інвестицій.
Наступною важливою функцією домогосподарств є споживча. Суть її полягає в тому, що саме сімейні домогосподарства виступають основним споживачем товарів і послуг, які обертаються на відповідному ринку. Адресний платоспроможний попит домогосподарств на ринку товарів і послуг визначає обсяги та асортимент внутрішнього виробництва та імпорту. Такий попит є однією з рушійних сил функціонування та розвитку всієї економіки. При цьому важливо, щоб адресне грошове забезпечення домогосподарств як сукупного споживача дорівнювало адресному виробництву товарів і наданню послуг, тобто їх пропозиції (це ідеальна формула, досягти якої на практиці неможливо.
Не менш важливою є постачальницька функція домогосподарства. Круго-обіг починається з домашніх господарств як власників ресурсів, таких як: праця (робоча сила), капітал, земля, підприємницькі здібності, за що отримують доходи в грошовій або натуральній формі. Ці ресурси потрапляють до підприємств, які, поєднавши їх певним чином, створюють товари та послуги, що, в свою чергу, купуються домогосподарствами. В умовах ринку домогоспо- дарства і підприємства одночасно діють як покупці і продавці.
Скорочення доходів домогосподарства негативно впливає на споживчий попит, адже призводить до зменшення обсягів виробництва товарів та послуг, зростання безробіття.
Суттєва роль у функціонуванні домогосподарств як економічного суб’єкта належить їх виробничій та посередницькій функціям. Частина домогосподарств виступає безпосередніми виробниками різних товарів та послуг, які поставляються на ринок (виробництво сільськогосподарської продукції, реміс- ництво, ремонтні, будівельні та побутові послуги тощо). З подальшим розвитком трудової діяльності та фермерства в Україні продукуючи (виробнича) функція домогосподарств зростатиме.
Посередницька функція домогосподарств найчіткіше виявляється у сфері торгівлі. В країнах з розвинутою ринковою економікою досить поширені сімейні форми малих торговельних підприємств, які надають послуги на високому професійному та сервісному рівнях. Економічна криза 90-х років в результаті скорочення виробництва та незатребуваності науково-дослідної та культурно-просвітницької діяльності змусила десятки