перукаря, установ освіти, культури та ін.
При здійсненні виплат податків домогосподарства вступають у відносини економічної власності із різними гілками влади (центральними, регі- ональними або місцевими); при здійсненні витрат на придбання продуктів хар- чування - з комерційними структурами, а опосередковано – з державою у ви- падку вилучання непрямих податків; при виплаті внесків до фондів соціального страхування – зі страховими компаніями, різноманітними державними фондами; при здійсненні заощаджень – з ощадними та комерційними банками тощо.
Якщо при отриманні доходів домогосподарствами відбувався процес нарощування приватної сімейної власності (трудової і нетрудової), то при здій- сненні витрат - її зменшення. Виняток складають витрати на купівлю цінних па- перів, вкладення в банки, які за сприятливих умов можуть забезпечити приріст власності у близькому майбутньому; витрати на освіту, які можуть за таких же умов забезпечити нарощення приватної власності у віддаленій перспективі.
Щодо зміни структури витрат із сімейного бюджету можна виявити кілька тенденцій. Перш за все, це скорочення у доходах питомої ваги коштів, що йдуть на харчування сім’ї. В цілому така тенденція прогресивна і свідчить про зростання рівня та якості життя населення. Вона є характерною для всіх країн із динамічним розвитком економіки. Пояснюється це тим, що витрати на харчування – необхідна основа існування кожної людини. Видатки на нього, за всієї їх пріоритетності, визначаються традиційними сімейними потребами і менш за все піддаються скороченню. Тобто ці видатки більш-менш стабільні порівняно з іншими їх видами.
Позитивними є й тенденції зростання витрат із сімейного бюджету на со- ціально-культурні потреби, збільшення заощаджень та нагромаджень, які спря- мовуються для поліпшення добробуту сім’ї, організацію власного бізнесу тощо.
Щодо загальних прогресивних тенденцій, характерних для використання бюджету домогосподарств у розвинутих країнах, то в Україні у 90-ті роки вони не проявлялися. Це очевидно зі структури використання сукупного доходу сімей, представленої у табл. В.1 (додаток В).
Так, досить високою була питома вага витрат сімей на харчування (близько 3/5) і мізерними – нагромадження коштів (менше 1%) [3, с. 148].
Більше того, незважаючи на те, що частка витрат коштів з бюджету сім’ї на харчування в середньому була надзвичайно високою, споживання цих продуктів на душу населення в 1997 р. істотно зменшилося порівняно з 1990 р.: м’яса та м’ясопродуктів – на 49%, молока – 44%, яєць – 45%, цукру – 39%, риби та рибо продуктів – на 71,5% . Відчутно знизилось споживання населенням й інших основних продуктів харчування: хліба, овочів, фруктів тощо. У цей період відбулося суттєве зниження рівня добробуту населення.
В Україні найповніше уявлення про структуру витрат домогосподарств дає затверджений Верховною Радою у 2000 р. мінімальний споживчий бюджет у сумі 271 грн [2, с. 266]. У розрахунку на працездатного громадянина вартість продуктів харчування становить 147 грн. (54% загального бюджету), тоді як за критеріями ООН витрати на харчування мають становити лише 1/3 частину сукупних витрат споживачів. Межа бідності в даному випадку розраховується шляхом множення суми витрат на харчування на 3. якщо дотримуватись цієї методики, то межа бідності у 2000 р. має становити 441 грн.
3.2 Витрати на споживання та поведінка споживачів.
Розглядаючи споживання, корисно ознайомитися з деякими законо- мірностями, що йому притаманні в ринковій економіці. Витрати домо- господарства на споживання пов’язані з попитом та з такими явищами, як ефект доходу, ефект заміщення, споживчий надлишок, максимізація корисності. Якщо грошовий дохід домогосподарства є сталим, то збільшення ціни для нього рівнозначне зменшенню його реального доходу або купівельної спроможності. Точніше, ефект доходу означає вплив зміни ціни на реальний дохід споживачів. Якщо ціна зростає, а грошові доходи залишаються сталими, то реальні доходи домогосподарств зменшуються, і вони купують менше товарів. Навпаки, за зниження цін попиту реальні доходи домогосподарств за сталості їх доходів зростатимуть.
Перший фактор, що пояснює зменшення споживання домогосподарств із підвищенням цін, є цілком очевидним. Але одну й ту саму потребу можна задовольняти не одним, а декількома продуктами, кожен з яких відіграє роль замінника. Поняття граничної корисності допомогло пояснити фундамен- тальний закон поступового спадання попиту. Однак протягом останніх десятиліть економісти розвинули альтернативний підхід до аналізу попиту – підхід, за яким навіть немає згадки про граничну корисність. Аналіз споживання вимагає знань про ефект заміни (заміщення). Отже, якщо лосось став дорожчим продуктом харчування, то домогосподарства купуватимуть менше лосося і більше коропа чи ляща. Так само і зі зменшенням ціни на відеокасети відносно квитків у кіно – споживачі шукатимуть більше розваг за нижчу ціну. Загалом ефект заміни полягає в тому, що коли ціна на товар зростає, то споживачі намагаються замінити цей товар іншим, або отримати бажане за нижчу ціну.
Домогосподарства чинять так, як і підприємства, коли зростання ціни на певний фактор виробництва змушує їх замінювати дорогі фактори виробництва більш дешевими. Домогосподарства, заміщуючи дорогі товари дешевими, купу-ють задоволення за менші витрати.
Аналіз закону спадної корисності показує, що існує розрив між: загаль- ною корисністю блага і його ринковою вартістю, що виражається додатковою вигодою для домогосподарства, або споживчим надлишком. Ця вигода виникає, бо споживач отримує більше, ніж платить унаслідок закону спадної граничної корисності. Споживачі платять одну ціну за кожну одиницю продук- ту, тобто платять за кожну одиницю стільки,