Домогосподарство як споживач намагається максимізувати свою корис- ність або величину задоволення, які є наслідком покупки споживчих товарів. Домогосподарство як покупець повинно так упорядкувати своє споживання, щоб кожен окремий товар приносив йому однакову граничну корисність на кожну втрачену гривню. У такій ситуації члени домогосподарства матимуть максимальне задоволення або корисність від закупок товарів.

Головна умова максимального задоволення корисності така: споживач зі сталим доходом за таких ринкових цін досягне максимального задоволення або корисності, якщо гранична корисність останньої гривні, витраченої на певний товар, є такою самою, як і гранична корисність останньої гривні, витраченої на будь-який інший товар. Середня гранична корисність на гривню всіх товарів за стану рівноваги для споживача називається граничною корисністю доходу.

Цю фундаментальну умову стану рівноваги для споживача (домогоспо- дарства) П. Самуельсон запропонував визначати у вигляді формули [1, с. 192]:

= = = = Гранична корисність на гривню доходу

Цим правилом максимізації корисності керується на ринку кожен споживач.

3.3 Заощадження.

Тепер доцільно з’ясувати суть терміна „заощадження”. Дохід, що зали- шається у розпорядженні споживача після внесення податків та інших виплат, може використовуватись лише двома способами – або на заощадження, або на споживання.

Зі збільшенням доходу сімей зростають видатки на одяг, відпочинок, автомобіли. Водночас зростання доходів призводить до того, що частина їх не споживається, а заощаджується. Заощадження – це та частина доходу домо-господарства, що не сплачується у вигляді податку та не витрачається на купівлю товарів особистого споживання. Причини для збереження доходу можуть бути найрізноманітнішими. Якщо зробити спробу ці причини класи-фікувати, то їх можна розділити на дві групи. Одна група – це захист доходів, наприклад, прагнення забезпечити себе на „чорний день” у разі виникнення непередбачуваних обставин, бажання покращити взагалі фінансову забезпеч-ченість своєї сім’ї та ін. Друга група причин – це спекуляція на біржі, тобто збе-рігання частини доходу з метою витрачання його на придбання цінних паперів, щоб у майбутньому отримати прибуток від підвищення їх номінальної вартості.

Більшість людей прагнуть підтримувати однаковий рівень споживання упродовж всього свого життя. Доходи ж зменшуються із виходом на пенсію. Тому споживачі, як правило, заощаджують у молодшому віці, щоб забезпечити більш-менш пристойний обсяг споживання у старшому. Завдяки заощадженням раціональні споживачі нагромаджують майно або багатство, що дає змогу вирівнювати споживання протягом життя. Заощаджуючи, особа резервує свій поточний дохід для споживання у майбутньому.

Домогосподарства заощаджують у тому або іншому виді активів. Активи – це будь-яка власність домогосподарства. Основними видами активів є фінансові (готівка, гроші на рахунках у банках, акції, облігації); нерухоме майно (земля, ліси, житлові будинки); твори мистецтва; коштовності; сільськогосподарський реманент; виробничі будівлі, устаткування в оборонній промисловості і т.д. заощадження переміщують нагромаджений дохід із поточ-ного періоду в майбутній.

Вибір особою того або іншого активу визначається багатьма чинниками. Основні серед них такі: ліквідність активу; очікуваний дохід на актив; ступінь невизначеності та ризику, пов’язаних з активом та доходом на нього; величина заощадження.

Ліквідність активу – це його здатність швидко і без витрат вартості пе-ретворюватися на готівку. Різним активам притаманний неоднаковий рівень лік-відності. Наприклад, готівка має абсолютну ліквідність, житлові будинки ж не є високоліквідним активом, а державні цінні папери в більшості країн – високо- ліквідний актив. Загалом простежується така закономірність: що вища лік-відність активу щодо альтернативних активів, то цей актив є бажанішим (за інших рівних умов) для заощадників.

У перехідній економіці нашої держави ще не склалася ієрархія активів, яка ґрунтувалася б на історичних традиціях народу та враховувала б економічні вигоди від того або іншого активу. Вітчизняні рядові заощадники нерідко нагро-маджують іноземну валюту. Проте готівка є активом нижчої цінності, бо її мож-ливості щодо перенесення вартості з поточного моменту в майбутнє обмежені. Теорія попиту на активи стверджує, що володіння багатьма активами, що називають диверсифікацією, зменшує загальний ризик заощадника.

Економісти приділяють багато уваги рівневі заощаджень, оскільки заощадження є єдиним джерелом інвестицій, від яких залежить економічний розвиток країни. Основним заощадником в економіці є домогосподарства, які заощаджують певний відсоток використовуваного доходу. Заощадження домогосподарств називають особистими заощадженнями.

Відношення особистих заощаджень домогосподарств до валового внутрішнього продукту називають рівнем особистих заощаджень. Цей рівень неоднаковий навіть у розвинутих країнах. Якщо цей показник у США у 90-х роках становив менше 5%, то в Італії – 18%, а в Японії – 14% [4, с. 110]. У більшості країн, що розвиваються, рівень особистих заощаджень дуже низький, що зумовлено невеликим використовуваним доходом.

Заощадниками також можуть бути ділові підприємства, до заощаджень яких належать нерозподілений прибуток та амортизація. Особисті заощадження разом із заощадженнями підприємств називають валовими приватними заощадженнями, що без амортизації становлять чисті приватні заощадження. Відношення валових (чистих) приватних заощаджень до ВВП є рівень валових приватних заощаджень. Заощадником також є держава. Якщо державні надходження перевищують державні видатки, то уряд зводить бюджет із профіцитом, і державні заощадження є додатними. Якщо ж державний бюджет дефіцитний, то державні заощадження від’ємні. Суму валових приватних і державних заощаджень називають валовими національними заощадженнями, що без амортизації становлять чисті національні заощадження. Відношення валових (чистих) національних заощаджень до ВВП є рівень валових національних заощаджень. Заощадниками також вважають іноземців, якщо нагромаджені ними кошти надходять у країну у вигляді інвестицій.

У сучасній неокласичній теорії