Реферат - Зовнішньоекономічні зв'язки країн Африки
9

кредитні програми МВФ та МБРР. Зовнішні надходження стали істотною і постійно присутньою часткою державних бюджетів чималої групи африканських країн. Особливо це стосується найменш розвинутих країн, таких як Чад, Уганда, Малі, Буркіна Фасо, Судан, Гвінея, Танзанія. Але за абсолютними розмірами найбільшу допомогу отримують Єгипет, Нігерія, Алжир, Марокко, Туніс, Камерун.
Роль фінансових реципієнтів, що зберігається за значною більшістю країн Африки протягом кількох десятиліть, призводить до неухильного нарощування їхньої зовнішньої заборгованості. За абсолютними показниками головними боржниками на 1990 р. були Єгипет - 39,9 млрд дол., Нігерія - 36,1 млрд дол., Алжир - 26,8 млрд дол., Марокко - 23,5 млрд дол., Кот д'Івуар - 17,9 млрд дол., Судан - 15,4 млрд дол., Заїр - 10,1 млрд дол. Найбільш істотною характеристикою розмірів заборгованості є її співвідношення з розмірами ВНП та експорту. Найскладніша ситуація у країнах на південь від Сахари. Тут (без Нігерії) розміри загального боргу становили 1990 р. 75,7% від ВВП (1986 р. - 66,7%, 1980 р. - 38,6%). Відносно вартості річного експорту борги країн субрегіону 1990 р. сягали 359,3% (1980 p.- 147,5%). Обслуговування боргу "з'їдає" до п'ятої частини експортної виручки, а в окремих країнах (Уганда, Мадагаскар, Кот д'Івуар, Гана, Кенія, Бурунді, Ефіопія, Алжир) перевищує критичний показник у 30%.
Борги більшості африканських країн є одними з найменш забезпечених. Кредитори, особливо державні, змушені раз по раз переглядати терміни та лібералізувати умови сплати й обслуговування боргів, ширше запроваджувати пільгове кредитування, яке значно орієнтоване не на розвиток матеріальної сфери, а на врегулювання питань, пов'язаних зі старими боргами. Водночас донори дедалі настійливіше ставлять питання про контрольоване використання кредитів, встановлення нагляду за економікою і фінансами неспроможних боржників.
Економічна ситуація, що склалася на континенті, властиві їй якісні показники та довгострокові тенденції роблять практично неможливим паралельне вирішення проблем відсталості та залежності африканських країн. Довгострокові прогнози МБРР, зокрема, не передбачають відчутних змін в економічному становищі регіону, його ролі у світовій економіці, стандартах життя основної маси африканців. Очевидно, за сучасних умов вихід із замкненого кола соціально-економічних проблем потребує відмови від напівстихійного курсу останніх десятиліть та переорієнтацію на нову економічну стратегію, яка відповідала б національним інтересам країн Африки і водночас приваблювала б основних зовнішніх партнерів. В основі такої стратегії, як свідчить досвід, мали б лежати дві ідеї - співрозвитку Африки як частки сучасної єдиної цивілізації та включення усіх потенційних механізмів саморозвитку окремих країн.
Перша ідея частково вже втілюється в життя: програми колективної довгострокової комплексної допомоги Африці поступово набувають необхідної підтримки та практичного змісту. Але осьовою є друга ідея. Не нова, вона, по суті, виявилась нездійсненною протягом вже значного періоду існування незалежних африканських держав. Тільки ще більш очевидною стала її безальтернативність. Виходячи зі змісту документів ОАЄ та ЕКА, прийнятих останнім часом, тут можна виділити такі основні практичні напрямки: соціальний сектор повинен бути в центрі національних планів розвитку; пріоритетним має стати вдосконалення людського потенціалу (освіта, професійна підготовка, орієнтована на ринок робочої сили, скорочення безробіття, протидія "відпливові інтелектів", забезпечення доступу до фондів розвитку найменш забезпечених верств населення, реалізація спеціальних програм для молоді, жінок, біженців); комплексний розвиток сільського господарства та досягнення самозабезпечення продовольством. Додатково обов'язковою передумовою забезпечення економічного прогресу в Африці є досягнення політичної стабільності, демократизація суспільно-політичного ладу, гарантування прав та свобод особистості.

---

Сторінки: 1 2 3