Реферат на тему:
Збут сільськогосподарської продукції
Все більшу частку фермерських господарств становлять в основному невеликі приватні господарства розміром в 5-50 гектарів, рівень товарності яких постійно зростає. Ці виробники почали об’єднуватися в асоціації та групи, кооперуючись для організації ефективних збутових мереж , насамперед для задоволення потреб мереж супермаркетів, що швидко розширюються.
Перед цими невеликими виробниками постає низка серйозних економічних проблем, зокрема:
Відсутність інформації про ринки
Низькі реалізаційні ціни та низький споживчий попит
Нездатність організувати виробничий процес у часі таким чином, щоб максимально відповідати потребам ринку
Обмежена конкурентоспроможність на ринку
Незначний досвід у галузі створення кооперативів
Недостатня поінформованість про системи планування бізнесу та маркетинг
Відсутність впевненості у точному виконанні угод, що перешкоджає налагодженню довгострокових стосунків із покупцямиклієнтами
Відсутність ефективно організованих оптових ринків та біржової торгівлі у великих містах; незначна кількість приватних оптовиків у збутових мережах; незначна кількість закупівельних організацій
Обмежений доступ до конкурентних пропозицій щодо постачання продукції та нерозвинена інфраструктура, яка може забезпечити збереження належної якості продукції, зокрема відповідне транспортування, складування, обробку, пакування та інші послуги.
(Проект аграрного маркетингу АМР САШ/Land O’Lakes ( .ua та додаток 2),
Ринкова інфраструктура
Відповідно до інформації Міністерства аграрної політики України станом на 1 січня 2004 року закупівельна мережа нараховувала 24 закупівельних пунктів, у т.ч. 17 тис пунктів закупівлі молока, 2 – великої рогатої худоби та птиці; а 2,5 тис. пунктів було зарезервовано для фруктів та овочів.
На момент підготовки звіту в Україні працювали 35 сертифікованих товарних бірж, 437 торгових агрофірм, 1 оптових продуктових та плодоовочевих магазинів; крім того, було проведено 320 аукціонів живої великої рогатої худоби і 2 виставок та ярмарків. Однак ці дані відображають швидше кількість зареєстрованих, а не активно діючих структур.
Кількість обслуговуючих кооперативів становить 1 : 70 з них є переробними підприємствами, 170 – постачальницькими та торговельними компаніями, 21 – споживчими кооперативами, 324 – кооперативами з надання послуг, а 424 – багатофункціональними кооперативами.
Канали збуту
Згідно з даними Державного комітету статистики України прямі продажі з сільськогосподарських підприємств та реалізація продукції посередникам є основними каналами збуту виробниками сільгосппродукції . Шістдесят відсотків приватних фермерів та реформованих господарств продають свою продукцію саме в такий спосіб. Великі та дрібні посередники досить активно та успішно здійснюють посередницькі операції по закупівлі у виробників сировини та реалізації її переробним підприємствам. Посередники контролюють більшість експортних товарних потоків, оптовий та роздрібний торговельний товарообіг, завдяки чому найбільша частина прибутку зосереджується у посередницьких структурах.
Переважають три такі форми розрахунків за реалізовану продукцію: оплата до посівної, оплата при отриманні врожаю та відстрочені платежі, коли оплата здійснюється після поставки продукції на ринок, причому дві останні форми є найтиповішими. Сьогодні більшість сільськогосподарських виробників продають свою продукцію в межах адміністративної одиниці, де розташоване їхнє господарство. Про це заявили 73 % опитаних сімейних фермерських господарств. Майже дві третини виробленого зерна продається в межах регіону. (Дослідження IFC: Розвиток фермерства та агробізнесу в Україні, 2003 рік (проведене в рамках Проекту розвитку українського аграрного бізнесу).
Лише четверта частина всіх українських виробників продає свою продукцію у позасезонний період, коли ціни починають зростати, і лише дуже маленький частина з них безпосередньо експортує свою продукцію. (Посилання: Проект аграрного маркетингу/АМР США Land O’Lakes “Стратегічні директиви агробізнесу та маркетингу”, 2003 рік).
З огляду на відносно низький рівень зарплат у сільській місцевості, відкриті (сільськогосподарські) ринки все ще продовжують бути основним постачальником продуктів харчування для українських споживачів. Більшість продавців на таких ринках є сільськими мешканцями, які продають власну продукцію, вирощену у власних господарствах. У 2003 році за даними офіційної урядової статистики існувало 597 відкритих ринків продуктів харчування (99 ринків знаходились у Києві, їхня загальна торговельна площа складала 599 кв. м.). Більшість споживачів, як і раніше, дотримуються думки, що продукти з відкритих ринків зазвичай дешевші, ніж ті, що продаються в супермаркетах. Споживачі старшого віку також вважають, що продукти харчування на оптових відкритих ринках є екологічно чистими та кращої якості.
Згідно з деякими оцінками в 2003 році від 40 до 50 % усіх угод купівлі-продажу продуктів харчування були здійснені на відкритих роздрібних ринках. Для деяких груп товарів, наприклад м’яса та субпродуктів, обсяг продажів на таких ринках становив 90 %. Крім того, на відкритих ринках здійснюється основний продаж свіжих овочів, фруктів, меду та сухофруктів. (звіт UDSA UP2041).
Два відсотка усіх виробників сільськогосподарської продукції (у т.ч. невеликі господарства) реалізують свою продукцію на товарних біржах ()
У країні існують лише два великі оптові ринки і, крім цього, приблизно 20 невеликих і приватних оптових ринків, які перебувають у початковій стадії формування та сезонним режимом роботи, в основному на півдні та заході країни, а також у деяких великих містах. Ці ринки пропонують незначну кількість послуг, розміщуються на невеликій площі та майже не надають послуг по поліпшенню якості продукції. Крім того, теплиці пропонують незначну кількість овочів, обслуговуючи нині здебільшого місцеві ринки. Більша частина цієї продукції виробляється у невеликих господарствах на підсобних ділянках і продається на базарах (ринках).
Роздрібна торгівля в Україні здебільшого співпрацює безпосередньо з виробниками, укладаючи велику кількість дрібних, дорогих угод, або ж покладається на трейдерів та товарні біржі, котрим бракує організованості та спектру послуг. При цьому роздрібні торгівці часто бувають вимушені сортувати та класифікувати продукцію та вкладати значні кошти в неефективні системи приймання, які без потреби дублюються в межах сектора. Загалом видається, що існують реальні можливості для того,