Зростання місцевого сектора роздрібної торгівлі та збільшення присутності на ринку європейських роздрібних мереж призвело до підвищення рівня конкуренції. У 2003 році у роздрібній мережі працювали 660 гіпермаркетів та супермаркетів, розташованих у великих містах, водночас значна частина продуктів харчування і надалі продавалася на відкритих ринках та у маленьких магазинах. Валовий обсяг продажів у роздрібній торгівлі в 2003 році досяг 41,5 мільярдів гривень (7,7 мільярдів доларів США), попри те що лише 55 % усіх продуктів харчування продавалося через 38 гастрономів та супермаркетів. На думку спеціалістів з роздрібної торгівлі, оптовий продаж десяти провідних роздрібних мереж в Україні досяг рівня в приблизно 1,0-1,2 мільярди гривень (188-225 мільйонів доларів США). У середньому супермаркеті виставлено десь 25-30 тисяч артикулів товарів, біля 80-90 % проданої продукції вироблено в Україні. У супермаркетах представлений широкий асортимент молочних продуктів, риби, м’яса, хлібобулочних виробів та алкогольних напоїв. Великі мережі співпрацюють з майже 1 різних постачальників, серед яких є великі оптові компанії, компанії-виробники та імпортери. Місцеві мережі активно запроваджують західні стандарти та механізми забезпечення якості. У 2001-2003 роках на український ринок прийшли іноземні мережі: австрійська Білла () та єдина повноцінна дисконтна мережа – німецька компанія „Метро Кеш енд Кері”, а також нідерландська SPAR (доповідь USDA UP 4021).

Переробна галузь також є вирішальною ланкою в ланцюгу збуту. У 2001 році існувало 700 компаній у сфері аграрного бізнесу. Згідно з аналізом LOL лише деякі з них покладаються на існуючі виробництво овочів і фруктів та ланцюги збуту або можуть створити системи постійного приймання продукції у фермерів на контрактній основі. Більшість великих компаній, як і раніше, воліють зменшувати ступінь невизначеності ситуації шляхом організації власного виробництва сировини або придбання розташованих поруч сільськогосподарських підприємств. Однак, багато хто з них був вимушений з труднощами отримувати сировину у сільськогосподарських підприємств за теперішніх умов для забезпечення зростаючого споживчого попиту на свіжу продукцію. Згідно з даними Держкомстату України протягом дев’яти місяців 2003 року значно скоротилися обсяги продажу основних типів сільгосппродукції безпосередньо переробним підприємствам у таких розмірах: зернові – 4 % від загального обсягу, цукровий буряк – 80 %, насіння соняшника – 2 %, молоко та молочні продукти – 79 %, велика рогата худоба та птиця – 29 %. Основною причиною цього є те, що у переробних підприємств відсутня достатня кількіость оборотних коштів для збільшення обсягів закупівлі сировини. З огляду на це вони часто вимушені працювати за давальницькими схемами, насамперед це стосується цукрового буряка.

Основні результати дослідження IFC „Специфіка переробки та маркетингу сільськогосподарської продукції в Україні,” 2003 р., розділ ”Постачання сировини переробним підприємствам” (дослідження було проведено в рамках Проекту розвитку агробізнесу України) у сфері маркетингу сільгосппродукції

Переробні підприємства працюють з різними категоріями постачальників сировини, проте до основних категорій постачальників сировини належать, насамперед, сільгоспвиробники (сільськогосподарські підприємства, фермерські та особисті селянські господарства). В цілому по вибірці 60 % підприємств купували сировину в сільгосппідприємствах, 58 % – у фермерських господарств і 45 % – в особистих селянських господарств.

Сімдесят один процент обстежених молокозаводів купували молоко в особистих селянських господарств; частка цієї категорії постачальників становить 27 % від загального обсягу придбаної сировини.

Особисті селянські господарства є основними постачальниками сировини для консервної промисловості (32 %).

Плодоовочеві переробні підприємства, як і молокозаводи, в основному використовують власні транспортні засоби для доставки сировини на переробку: про це заявили відповідно 91 % та 95 % таких підприємств.

Якість сировини, яка постачається для переробки, відіграє вирішальну роль при виборі постачальника.

Ціна купівлі у більшості випадків формується під впливом двох основних факторів: ринкової ціни на сировину на момент купівлі та витрат на виробництво сировини.